У Донецьку з'явився сквер пам'яті "беркутів"

Депутати міськради Донецька одноголосно проголосували за вшанування пам'яті загиблих співробітників загону "Беркут".

За проголосували всі 55 депутатів, які зареєструвалися на засіданні міськради. Пропозицію щодо найменування скверу, що знаходиться біля площі Дзержинського у Ворошиловському районі міста, вніс секретар міськради, член ПР Сергій Богачов.

Офіційна назва нового топонімічного об'єкту - "Сквер пам'яті загиблих бійців "Беркуту".

Рішення прийнято, як сказано на офіційному сайті міського голови Олександра Лук'янченка, "учитывая многочисленные обращения жителей города Донецка об увековечении памяти бойцов подразделения МВД Украины "Беркут", погибших во время трагических событий, имевших место в г. Киеве с декабря 2013 года по февраль 2014 года".

Пропозиція Богачова встановити пам'ятну стелу була відправлена на доопрацювання.

Ініціатив щодо увічнення пам'яті загиблих героїв "Небесної сотні" депутати не розглядали.

Як відомо, 22 лютого міська рада Дніпропетровська проголосувала за перейменування центральної площі Леніна на площу Героїв Майдану.

Центральну вулицю Кіровограда перейменували з Кірова на Героїв Майдану.

У Тернополі міськрада вирішила перейменувати площу Мистецтв на площу Героїв Євромайдану.

У Києві пропонують перейменувати вулицю Інститутську або її частину на вулицю Небесної Сотні.

У березні 2014 року Хмельницька міськрада перейменувала центральну вулицю Театральну на Героїв Майдану.

Дивіться також інші матеріали за темою "Топоніміка"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.