Росія відкрила онлайн архіви Першої світової війни

Більше 300 тисяч документів часів Першої світової війни з російських військових архівів оприлюднено онлайн. Архіви 100-річної давнини оцифровують і вносять у базу державного Військово-історичного архіву РФ.

Про це повідомляє Moscow Times із посиланням на голову Федерального архіву Андрєя Артізова.

За його словами, буде оцифровано всі документи того періоду (1914-1919). Загалом планується оцифрувати більше 15 млн документів.

Для перегляду документів на російському сайті потрібна реєстрація.

Під час Першої світової Російська імператорська армія втратила більше 2 млн людей, серед яких були росіяни, поляки, литовці, українці, фіни, білоруси та євреї, зазначив Артізов.

Як відомо, у січні 2014 року відкривася європейський віртуальний архів "Europeana 1914-1918", на якому розміщено 500 тисяч оцифрованих артефактів часів Першої світової. Оцифровку документів почали також Британія і Канада.

У вересні 2013 року в Росії завершився конкурс на створення пам'ятника воїнам, полеглим на фронтах Першої світової.

У лютому 2012 року померла останній ветеран Першої світової війни.

У жовтні 2010-го Німеччина завершила виплату репарацій, передбачених Версальським мирним договором 1919 року. Це стало остаточним кінцем Першої світової.

Перша світова війна (1914-1918) завершилася крахом Російської, Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій і створенням на їхньому місці незалежних держав або протекторатів Ліги націй.

Значна частина боїв на Східноєвропейському театрі воєнних дій відбувалася на території України. Через Галичину, Волинь і Буковину фронт проходив кілька разів. Траплялося, що українці, які були підданими ворогуючих імперій (Австро-Угорщини і Росії), воювали на протилежних сторонах фронту.

Дивіться також:

Три історії кохання Першої світової в Україні

Як у світі відзначатимуть 100-річчя з початку Першої світової

Перемишль - фортеця, за яку гинула половина Європи. ЕКСКУРСІЯ

У британських школах думають, що Перша світова - війна з Наполеоном

Під Бродами знайшли фронтову ванну Першої світової. ФОТО

1917: реконструкція різанини в болотах біля Іпру. ВІДЕО

Аерофотозйомка часів Першої світової війни. ФОТО

Танкіст Великої війни малював битви, в яких брав участь. ФОТО

На Львівщині відкрили обеліск солдатам Першої світової. ФОТО

Помер останній ветеран Першої світової війни. ФОТО

Всі матеріали за темою "Перша світова війна"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.