Словацьке місто не захотіло бачити росіян на святі визволення

Мер міста Ліптовскі Мікулаш (північ Словаччини) Александер Слафковскі не запросив військового представника посольства Росії в Словаччині на урочистості, присвячені 69-й річниці визволення міста від нацистів.

Про це повідомляє Радіо Свобода із посиланням на братиславське видання Sme.

Mер особисто зателефонував до посольства Росії й повідомив, що російський представник на урочистостях, які розпочалися сьогодні, є небажаним гостем.

"Військові Радянської Армії звільнили місто, але Росія сьогодні виступає як агресор", – пояснив свою позицію Александер Слафковскі. На його думку, РФ "порушує міжнародні угоди і домовленості, які ж сама і підписала".

Посольство Росії висловило жаль у зв’язку з такою позицією словацького мера.

"Нас не здивує, якщо завтра пан Слафковскі поїде на Західну Україну, щоб покласти квіти до пам’ятника "героєві-визволителю України Степанові Бандері, на совісті якого життя тисяч євреїв, поляків, росіян і словаків", ідеться у відповіді посольства.
 
МЗС Словаччини заявило, що не поділяє позицію мера.

"Те, що ми не погоджуємося з анексією Криму з боку Російської Федерації і засуджуємо її, нічого не змінює в тому, що Ліптовскі Мікулаш, як і багато інших міст Словаччини у Другу світову війну, звільнила Червона  армія", – зазначив керівник пресового відділу міністерства Пертер Суско.

Бої за звільнення Ліптовского Мікулаша навесні 1945 року точилися два місяці й були серед найскладніших на теренах Словаччини. За звільнення міста віддали життя понад 4600 чехословацьких і радянських воїнів.

Як відомо, у березні 2014 року мерія чеського міста Ліберець вивісила на фасаді міської ратуші величезний плакат, на якому президент РФ Владімір Путін зображений у збірному образі Гітлера-Сталіна.

23 лютого 2014 року у Софії (столиця Болгарії) невідомі розмалювали пам'ятник Червоній армії-визволительниці у жовто-сині кольори, написавши на п'єдесталі "Слава Україні!" та "КаПутін".

Дивіться також інші матеріали за темою "Словаччина"

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.