В Росії хочуть перейменувати Крим

Депутат фракції ЛДПР в Держдумі Міхаіл Дєґтярьов направив листа до спікера самопроголошеного кримського парламенту Володимира Константинова, в якому запропонував перейменувати півострів із Криму на Крим-Тавриду.

Про це повідомляють "Известия".

"Потрібно скористатися унікальним шансом, який дає нам російська конституція - встановити подвійну назву, - заявив депетат. - Це воєдино зв'яже всю історію Криму".

Тим часом отаман Чорноморської козачої сотні Севастополя Анатолій Марета вважає, що не треба подвійної назви, краще "просто перейменувати в Таврію або Тавриду", оскільки "Крим - це кримськотатарська назва".

Назва "Крим" з'явилася у XIII-XIV сторіччі, коли степовий Крим увійшов до складу Золотої Орди. У східній частині півострова було засновано місто Кирим [нині Ескі-Кирим, Старий Крим], яке стало адміністративним центром. Генуезці, які контролювали південне узбережжя Криму, називали місто Солхат.

Назва міста незабаром поширилася і на весь півострів, який у часи античності іменували Таврикою або Тавридою (а пізніше Хазарією, Готією тощо). У 1449 році була створена незалежна кримськотатарська держава (Кримський Юрт), яка проіснувала до 1783-го.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.