Майданівці пропонують змінити керівництво Інституту нацпам'яті

Суспільні діячі Львівщини звернулися до в.о. президента Олександра Турчинова і прем'єр-міністра Арсенія Яценюка з закликом відновити статус Українського інституту національної пам’яті та призначити його директором історика Володимира В’ятровича.

Про це повідомляється на офіційній Facebook-сторінці Євромайдану Львів.

"Звертаємось до вас із проханням відновити статус Українського інституту національної пам'яті як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, - йдеться у зверненні. - Це усталена практика, яка відповідає зразкам Центральної та Східної Європи".

Як відомо, створений за президентства Віктора Ющенка Український інститут національної пам'яті був центральним органом виконавчої влади. У 2010 році президент Янукович ліквідував УІНП, натомість було створено науково-дослідну установу з аналогічною назвою у структурі Кабміну. 

У колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи аналоги Інституту національної пам'яті мають право здійснювати не тільки наукову, але й слідчу діяльність. Водночас в управління цим установам передані архіви спецслужб часів соціалізму.

У березні 2011 року голова УІНП Валерій Солдатенко заявив в інтерв'ю "Історичній Правді", що завдання провести люстрацію не ставилося перед керівництвом УІНП ані Ющенком, ані Януковичем.

Також львівські майданівці пропонують призначити керівником Інституту національної пам’яті кандидата історичних наук і активіста Громадського сектору Євромайдану Володимира В’ятровича.

"Володимир В’ятрович має усі необхідні навички та компетенції для ефективної роботи та очолення цієї установи. Українська наукова та просвітницька громадськість, Майдан безумовно підтримають таке призначення", – запевняють автори листа.

Звернення, зокрема, підписали: Іван Вакарчук, екс-ректор Львівського національного університету імені Івана Франка, міністр освіти і науки України (2007-2010); Дзвенислава Калинець-Мамчур, проректор Національного університету імені Івана Франка; Олег Турій, проректор Українського католицького університету та ін.

Як відомо, у  2008-2010 роках Володимир В’ятрович працював на посаді директора Галузевого державного архіву СБУ, організувавши розсекречення КГБ і відкритий доступ до них.

У 2010-2011 роках був старшим запрошеним дослідником Українського наукового інституту Гарвардського університету.

У 2002 році В’ятрович заснував Центр досліджень визвольного руху – неурядову дослідницьку установу, яка з 2012 є членом Європейської платформи пам’яті та сумління. У 2009 році році став співтворцем Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

У 2013 році ЦДВР спільно з Львівським національним університетом імені відкрив Електронний архів визвольного руху з понад 14 тисячами документів.

Дивіться усі матеріали за темою "Український інститут національної пам'яті"

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.