"Козаки" на Донбасі сплюндрували пам'ятну дошку соратнику Стуса. ФОТО

У Дружківці (Донецька область) заляпали фарбою пам'ятну дошку Олексі Тихому на фасаді місцевої бібліотеки.

Про це Історичній Правді повідомив голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого Євген Шаповалов.

За словами Шаповалова, в лютому в Дружківці на вихідних "влаштували козацько-імперську істерію": "Залякали все місто приїздом якихсь віртуальних" бандерівців і "майданців". Привезли на площу Октябрьську два автобуси тітушок і намагалися зіштовхнути лобами дружківчан, організувати бійки та безлад".

 Фото: Євген Шаповалов

"Активну участь в цьому приймали так звані "донські казачкі", - повідомив донеччанин. - Цікаво, що отаманом-хорунжим у них є наш мер Валерій Сергійович Гнатенко. Козаки відкрито виступали за введення в Донбас російських військ і відокремлення Донбасу від України".

Єдиним наслідком недільного козацького шабашу було осквернення пам'ятної дошки Олексі Тихому. Її залили фарбою.

 

Олекса Тихий (1927-1984) жив і працював у Дружківці, в селищі Олексієво-Дружківка. Дисидент, правозахисник, співзасновник Української Гельсінської групи, простий учитель. Убитий у Пермській тюремній лікарні.

Дивіться також: "Олекса Тихий. Думки про рідний донецький край (1972)"

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.