"Козаки" на Донбасі сплюндрували пам'ятну дошку соратнику Стуса. ФОТО

У Дружківці (Донецька область) заляпали фарбою пам'ятну дошку Олексі Тихому на фасаді місцевої бібліотеки.

Про це Історичній Правді повідомив голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого Євген Шаповалов.

За словами Шаповалова, в лютому в Дружківці на вихідних "влаштували козацько-імперську істерію": "Залякали все місто приїздом якихсь віртуальних" бандерівців і "майданців". Привезли на площу Октябрьську два автобуси тітушок і намагалися зіштовхнути лобами дружківчан, організувати бійки та безлад".

 Фото: Євген Шаповалов

"Активну участь в цьому приймали так звані "донські казачкі", - повідомив донеччанин. - Цікаво, що отаманом-хорунжим у них є наш мер Валерій Сергійович Гнатенко. Козаки відкрито виступали за введення в Донбас російських військ і відокремлення Донбасу від України".

Єдиним наслідком недільного козацького шабашу було осквернення пам'ятної дошки Олексі Тихому. Її залили фарбою.

 

Олекса Тихий (1927-1984) жив і працював у Дружківці, в селищі Олексієво-Дружківка. Дисидент, правозахисник, співзасновник Української Гельсінської групи, простий учитель. Убитий у Пермській тюремній лікарні.

Дивіться також: "Олекса Тихий. Думки про рідний донецький край (1972)"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.