У Кіровограді перейменували площу Кірова на Героїв Майдану

Кіровоградська міська рада на позачерговій сесії проголосувала за перейменування центральної площі міста з Кірова на Героїв Майдану.

Про це повідомляють Українські новини.

За прийняття цього рішення проголосували всі присутні депутати (61).

Депутати підтримали також доповнення депутата Сергія Табалова про оголошення конкурсу на кращий проект пам'ятника Героям Майдану, який має бути встановлено на центральній площі.

Підтримано також пропозиції про перейменування вулиці Дзержинського на Віктора Чміленка - активіста з Бобринецького району Кіровоградщини, який загинув 20 лютого на Інститутській від кулі снайпера.

Віктор Чміленко (1961-2014)

Вулицю Орджонікідзе в центрі міста теж перейменували, розділивши на дві. Частині вулиці повернули стару назву - Кавалерійська, а частину назвали на честь братів Ельворті - британських промисловців XIX сторіччя, засновників нинішнього заводу "Червона Зірка".

Зараз у соціальних мережах кіровоградці активно обговорюють, як перейменувати власне місто, повідомляє Кіровоград.net.

Як відомо, міська рада Дніпропетровська проголосувала за перейменування площі Леніна на площу Героїв Майдану.

У Тернополі міськрада вирішила перейменувати площу Мистецтв на площу Героїв Євромайдану.

У Києві пропонують перейменувати вулицю Інститутську або її частину на вулицю Небесної Сотні.

Дивіться також інші матеріали за темою "Топоніміка"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.