У ВІННИЦІ - "НАПІВЛЕГАЛЬНИЙ" ПАМ'ЯТНИК ШЕВЧЕНКУ. Фото

Під час народного віча у Вінниці на центральній площі міста – Театральній площі - всупереч рішенню влади встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку.

Про це повідомляє прес-служба голови підкомітету ВР з питань охорони й популяризації культурної спадщини Олександра Бригинця, яку був головою конкурсної комісії з вибору зазначеного пам’ятника.

"До сьогодні Вінниця була єдиним обласним центром України, в центрі якого не було пам’ятника Великому Кобзареві, - зазначив нардеп. - На жаль, навіть сьогодні пам'ятник Шевченку прибув до Вінниці напівлегально в супроводі народних депутатів, і встановлений усупереч рішенню влади".

Як відомо, у 2004 році Вінницька міська рада прийняла рішення про встановлення пам’ятника Т.Шевченку на центральній площі міста – на Театральній площі.

 Фото надане прес-службою Бригинця

Але, незважаючи на те, що реконструкція цієї площі таки була проведена, пам’ятник на ній не встановлювали - "у зв'язку з відсутністю коштів".

 

У 2012 році міська рада проголосувала за встановлення монументу на площі імені Стуса, де вже був пам'ятник Василеві Стусу. Це викликало обурення опозиції.

 Фото: 20minut.ua

Депутати Яворівський і Бригинець звернулися до Вінницького міського голови і до місцевої міліції з вимогою взяти пам’ятник під охорону.

 

Дивіться також: "Нащадки Шевченка хочуть пам'ятник в центрі Вінниці"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.