Спецпроект

Будинок малого Грушевського знесли остаточно. ФОТО

Сьогодні будівельники остаточно зруйнували старий особняк середини ХІХ століття, в якому в дитинстві жив Михайло Грушевський.

Про це повідомляє "День" із посиланням на LB.ua.

Станом на п'яту годину вечора від будівлі на вулиці Саксаганського, 111 залишалась частина першого поверху.

Фото: everyday.in.ua

За даними видання на місці подій були присутні представники правоохоронних органів, які документували те, що відбувалось на місці подій та опитували свідків.

Фото: Макс ЛЄВІН (LB.ua)

За даними сайту "Коментарі", прокуратура Шевченківського району Києва доручила контролюючим органам провести перевірку законності дій забудовника при знесенні будівлі на вулиці Саксаганського, 111.

Будинок хотіли знести ще на початку вересня 2013 року, проте тоді він був зруйнований частково. Небайдужі кияни намагались обнести залишки будівлі парканом, аби убезпечити його від руйнації, проте це не стало на заваді будівельникам.

Зазначимо, що у 2007 році Київська державна адміністрація продала ділянку землі, на якій був розташований будинок Грушевського компанії "Аркор". Компанія має намір побудувати на цьому місці черговий торгівельно-розважальний комплекс.

У 2013 році начальник управління охорони культурної спадщини КМДА Яків Діхтяр стверджував, що маєток не має охоронного статусу: "Будинок не є об'єктом культурної спадщини й не значиться у списку охоронюваних пам'яток. У Києві близько 20 тисяч будівель, які були побудовані наприкінці XIX або на початку XX століть. Але тільки 3,5 тисячі з них – у списку охоронюваних".

А києвознавець Михайло Кальницький запевняв, що особняк на Саксаганського, 111, мав історичну цінність:

"У цьому будинку жив Михайло Грушевський (голова Центральної Ради Української народної республіки 1917-1918 років – ред.) зі своєю мамою й сестрою. Тут жив, будучи учнем київського художнього училища, відомий художник-пейзажист Іван Хворостецький. Ці дані містяться у списку пам'яток історії й культури".

Тоді ж заступник голови КМДА з питань архітектури й будівництва Михайло Кучук сказав, що про знесення старовинного будинку не знає, але "спробує розібратися".

У цьому кварталі декілька років тому знесли будівлю, у якій жила поетеса Леся Українка (Саксаганського, 115-а).

Дивіться також інші матеріали за темою "Забудова"

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.