Спецпроект

Магнат заповів музею свою колекцію імпресіоністів

Нафтогазовий магнат Фредерік Гамільтон заповідає 22 картини імпресіоністів зі своєї колекції Денверському музею мистецтв (Denver Art Museum). До зібрання входять роботи Ван Гога, Моне, Сезанна, Мане, Ренуара, Морізо, Піссаро, Сіслея, а також Чейза, Гассама та Кайботта, пише Artukraine.

Зараз витвори мистецтва представлені на виставці "Паспорт у Париж" (Passport to Paris), яка триватиме у музеї до 9 лютого. Після закінчення виставки полотна повернуть власнику. Згідно до заповіту, повні права на картини музей отримає після смерті дарувальника - Фредеріка Гамільтона.

"Колекціонування картин було для мене величезною радістю упродовж чотирьох десятиліть. Я радий знати, що майбутнє покоління відвідувачів Денверського художнього музею буде насолоджуватися ними так само, як і я. Сподіваюсь, що цей дарунок зробить колекцію музею ще більшим джерелом насолоди для всіх, хто живе або відвідує наше велике місто", - сказав Гамільтон.

Альфред Сіслей, Дорога до Вено. 1886
Каміль Піссаро, Весна в Ераньї. 1900
Ежен Буден, Гавр. Судна в порту. 1868-1872
П'єр Огюст Ренуар, Береги Сени. 1875
Вінсент Ван Гог, Пшеничне поле з маками. 1887

Більше робіт з колекції Фредеріка Гамільтона - за посиланням

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.