Спецпроект

Британський музей історії розвідки ігнорує "досьє Сноудена"

Bletchley Park не збирається включати викриття екс-співробітника ЦРУ США до експозиції про кібербезпеку.

Про це пише ruvr.ru.

Депутати Британського парламенту Джуліан Хапперт ("Ліберальні демократи"), Рорі Стюарт і Домінік Рааб (Консервативна партія) заявили, що небажання визнати вплив на суспільство публікацій з "досьє Сноудена" про методи роботи сучасних розвідок Великобританії та США "загрожує підірвати репутацію" музею.

Проте офіційний представник Bletchley Park заявила, що музей і спонсор експозиції, яким виступає американський виробник антивірусних рішень McAfee, сповнені рішучості не включати "досьє Сноудена" в експозицію.

Депутати закликали музей звернути увагу на наслідки масової стеження з боку спецслужб. Але в Bletchley Park не схильні погоджуватися, побоюючись, що це "може мати на увазі підтримку дій Сноудена". 

Парламентарі у відповідь на подібні заяви звинуватили музей розвідки у спробі "відретушувати історію". "Це або історична виставка, або ні", - зазначив Домінік Рааб. Він вважажє, що викриття Сноудена - велика подія нашого часу, яка справила величезний вплив на дебати про стеження і право на приватне життя. 

Британський музей історії розвідки створено на базі секретного комплексу Bletchley Park в англійському графстві Бакінгемшир.

За часів Другої світової війни тут був центр радіорозвідки Великобританії. Його спеціалісти зламали шифрувальну машину нацистів Enigma.

Комплекс був попередником сучасної електронної розвідки королівства "Штаб урядового зв'язку" (GCHQ), що опинилася в центрі скандалу на тлі викриттів Сноудена. Наразі головою музею Bletchley Park є колишній глава служби зовнішньої розвідки Великобританії МІ-6 (2004-2009) сер Джон Скарлетт.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.