Вікіпедія визначила 10 найкращих фотографій пам'яток. ФОТО

Громадська організація "Вікімедіа Україна" підвела підсумки конкурсу "Вікі любить пам'ятки - 2013", відібравши найкращі світлини. Серед фотографій-переможниць найбільше пам'яток - з Одеси, Галичини, Чернівців і Криму.

Про це повідомляє прес-служба організації.

За час проведення конкурсу від 604 учасників було отримано 35 710 фотографій, загальний розмір яких склав 109 215 мегабайт.

 Мечеть Джума-Джамі в Євпаторії (Крим). Збудована у XVI сторіччі, названа на честь фундатора, кримського хана Девлета І Герая. Фото: Євген та Ольга Махоньки

Конкурс тривав з 1 по 30 вересня з метою поширити знання про культурну спадщину світу, зібравши фото усіх пам'яток культурної спадщини та проілюструвавши ними статті у Вікіпедії.

 Архітектурний ансабль вул. Ольги Кобилянської в Чернівцях, поч. XX сторіччя. В часи Австро-Угорської імперії вулиця мала назву Панська (Герренґассе). Фото: Максим Присяжнюк

Нагородження переможців конкурсу відбудеться 9 листопада у Києві. На церемонію запрошено усіх фіналістів.

Керч (Крим). Царський Курган (IV ст. до н.е.)— одна з найбільших уцілілих поховальних споруд полісів Стародавньої Греції. Вочевидь, ідеться про Боспорську державу. Фото: Анатолій Щербак

Світлини українських учасників буде презентовано на суд міжнародного журі.

 Замок князів Острозьких у Дубно (Рівненська область). Збудований у XV сторіччі, реставрований на початку XVII-го у стилі ренесансу, бастіонного типу за сучасними італійсько-голандськими зразками. Фото: Катерина Байдужа

До 18 листопада Вікіпедія оголосить найкращого фотографа історичних пам'яток світу.

А це фото з другої десятки переможців. Дзвіниця Вознесенського монастиря в Переяславі (Київщина). Збудована в 1700 році на кошти гетьмана Івана Мазепи. Фото: Антон Петрусь

У 2012 році Україна була четвертою за кількістю сфотографованих історичних об'єктів у рамках конкурсу "Вікі любить пам'ятки".

Дивіться також:

Топ-16 переможців конкурсу Вікіпедії. ФОТО

Карпатські церкви - у списку Світової Спадщини. ФОТО

"Найісторичніша" станція київського метро - у топ-20 Європи. ФОТО

Радянська індустріальна забудова. Її зробили капіталісти. ФОТО

Замки і храми Західної України з повітря. ФОТО

Львів сьогодні і 100 років тому. ФОТО

Інші матеріали за темою "Архітектура"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.