МОСТУ ПАТОНА - 60 РОКІВ. Фото

Рівно 60 років тому, 5 листопада 1953 року в Києві було урочисто відкрито міст імені Євгена Оскаровича Патона.

Про це повідомляє Голос.ua.

Відкриття першого стаціонарного мосту через Дніпро в післявоєнному Києві було приурочено до 10-oї річниці визволення Києва від німців.

Монтаж першого прольоту моста Патона почався влітку 1941 року, але війна завадила будівницту.

Міст Патона став першим у світі суцільнозварним - монтаж усіх його елементів проводився за допомогою автоматичного і напівавтоматичного електрозварювання. Довжина мосту - 1543 метри, на 300 метрів більше за довжину Хрещатика.

 

Очевидці згадували, що для повоєнного Києва відкриття мосту Патона стало надзвичайною подією, адже це була перша капітальна переправа, що з'єднала обидва береги Дніпра.

Інженер-проектувальник Євген Оскарович Патон помер за кілька місяців до завершення будівництва. Міст назвали на честь творця.

За словами київського історика Віталія Ковалинського, в цій місцевості існували переправи з давніх часів.

В ранньомодерні часи тут діяв Наводницький перевіз, що складався з двох поромів і дерев'яного мосту через Тельбін (тоді це була затока Дніпра). Переправа зазвичай наводилася після весняної повені - тому й називалися Наводнича.

Також це узагальнена назва кількох мостів через Дніпро, які існували з 1713 року в районі сучасного Наводницького парку, де стоїть пам'ятник засновникам Києва. 

В 1744 році був побудований стаціонарний дерев'яний міст довжиною 450 сажнів з мотузяними поручнями, звитими з лози, що належав Києво-Печерській лаврі.

На початку Першої світової війни, в 1914 році, тут був споруджений стратегічний дерев'яний міст на палях, який спалили в червні 1920 року відступаючі польські війська.

У березні 1921 року міст був відновлений і проіснував до середини 1930-х років. У 1935 році замість збудували новий дерев'яний міст, який також був зруйновано - у вересні 1941 року.

За німецької влади на Наводницькому перевозі збудовано тимчасовий міст Райхенау, названий на честь генерал-фельдмаршала Вальтера фон Райхенау. Під час боїв за Київ восени 1943 року він теж був підірваний.

Зараз залишилися тільки кілька старих кесонних опор, які іноді при низькому рівні води можна побачити над поверхнею Дніпра навпроти Наводницького парку лівіше сучасного мосту Патона.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.