Google присвятив головну сторінку Нечую-Левицькому. ФОТО

До 175-річчя від дня народження українського прозаїка і перекладача Івана Нечуй-Левицького, корпорація Google представила святкову заставку (так званий "дудл").

Іван Левицький народився 13 (25) листопада 1838 року в Стеблеві (Черкащина), в сім'ї сільського священика.

Письменник створив такі шедеври української літератури, як "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сім'я" (1879), "Бурлачка" (1880), "Старосвітські батюшки та матушки" (1884).

У Києві він написав оповідання "Пропащі" (1888) та "Афонський пройдисвіт" (1890), казку "Скривджені" (1892), повість "Поміж порогами" (1893).

 

До кінця життя Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці.

Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому "шпиталі для одиноких людей", де й помер без догляду 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі. 

Дивіться також:

Козаки Дахна потрапили на лого Google. ФОТО

Заставка, присвячена академіку Вернадському. ФОТО

Дудл на честь архітектора Городецького. ФОТО

Google зробив заставку на честь Станіслава Лема. ФОТО

В Арт-проекті Google з'явилися роботи з українських музеїв. ФОТО

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.