Спецпроект

Музей іграшки в Валенсії знову відкриває свої двері

Після чотирирічної відсутності повертається в культурну орбіту Валенсійської автономії Музей іграшки (El Museo del Juguete) в місті Ібі. 5 грудня Музей розкриє свої двері в новій будівлі, і приурочена ця подія до початку програми різдвяних свят. Інавгурація виставкових площ відбудеться в старовинній будівлі фабрики іграшок Payá - однієї з найбільш заслужених в регіоні.

Про це пише espanarusa.com.

Що за експонати будуть представлені - ясно з назви музею: найважливіші складові дитинства - іграшки, причому, багатьом з них понад століття. У 2006 році в центрі Ібі був встановлений монумент на ознаменування сторіччя з дня "офіційного" виготовлення іграшки в цьому місті. Тож цей населений пункт в провінції Аліканте сміливо можна називати царством дитячих фантазій. А ще тут є пам'ятник Чарівним королям, що приносить дітлахам новорічні подарунки, і монумент морозивникам.

Символ Ібі - знаменитий іграшковий візок. Крита двоколка, в яку запряжений кінь, стала однією з перших іграшок, вироблених в цьому містечку. На початку минулого століття основна маса жителів Ібі була зайнята в аграрному секторі і виробляла морозиво. Існувала також невелика майстерня Рафаеля Пайя, в якій для потреб і тієї й іншої сфери виготовлялися бляшані ємності - під масло, молоко та інші продукти. У цій майстерні її господар і зробив з відходів металу для своїх дітей "тартану". З часом майстерня перетворилася на фабрику іграшок Братів Пайя. Нинішній музей в постійно діючій експозиції представить понад 400 зразків старовинних іграшок. Дітям, які звикли до клавіатури гаждетів, тачскрінів і сенсорно-віртуального світу розваг, будуть здаватися майже нереальними дерев'яні паровозики і літаки 1929 випуску.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.