У Росії відмовилися від "татарського ярма" і "Жовтневої революції"

Розробники концепції єдиного підручника історії Росії відмовилися від термінів "татаро-монгольське іго" і "Велика Жовтнева соціалістична революція".

Про це повідомляє Інтерфакс.

"Немає терміну "татаро-монгольське іго", - пояснив академік Російської академії наук Алєксандр Чубар'ян на засіданні ради Російського історичного товариства. - Етнічний момент пішов, і є "ярмо Золотої Орди".

За словами академіка, в ході роботи над концепцією у нього склалося враження, що всі питання російської історії зводяться до того, було татаро-монгольське ярмо чи не було - на цю тему прийшли сотні листів.

Також російські історики "під тиском громадськості" залишили в концепції підручника згадку про Жовтневу революцію [восени 1917 року, коли партія більшовиків під керівництвом Леніна повалила республіканську владу - ІП].

Однак історики відмовилися визнати більшовицьку революцію "великою" і "соціалістичною", визначивши її як "етап Великої російської революції", повідомив заступник директора Інституту російської історії РАН Сєрґєй Журавльов.

"Є Велика французька революція, а в нас є Велика російська революція 1917 року, - пояснив історик. - І вона пройшла у своєму розвитку кілька етапів: події в лютому [перетворення імперії на республіку - ІП], події в жовтні [більшовицький переворот - ІП] і громадянська війна як продовження революції" , - пояснив історик.

Віце-спікер Держдуми РФ Людміла Швецова додала, що в концепції єдиного підручника історії не вистачає пафосу: "на погляд батьківської спільноти, розмитий героїзм".

Нагадаємо, Російське історичне товариство було створене у 2012 році - його очолив Сєрґєй Наришкін, який до того був головою президентської Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії.

Опікунську раду історичного товариства очолив президент РФ Путін. Саме ця організація розробляє однакову для всіх шкіл "канонічну" концепцію викладання історії Росії в середній школі. Саме Путін і має підписати остаточний варіант концепції та єдиного підручника історії.

У червні 2013 року 71% громадян Росії підтримував ідею написання єдиного підручника історії для школи.

Тоді ж повідомлялося, що автори концепції єдиного підручника уникають говорити про сталінські репресії. Постаті лідерів СРСР Йосипа Сталіна, Микити Хрущова та Леоніда Брежнєва планувалося розглядати в контексті тих реформ, які вони здійснили. А правління Путіна і Дмітрія Мєдвєдєва визначалося як таке, що принесло "стабільність в економіці та політичній системі".

Як відомо, на території України "монгольське іго" Золотої Орди закінчилося у 1362 році, коли війська Великого князівства Литовського і Руського розгромили ординців у битві під Синіми Водами.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.