Спецпроект

Презентують виставку про Київ часів Другої світової. ФОТО

Музей історії міста Києва і Музей Шереметьєвих презентують мультимедійний проект "Війна. Місто. Люди" - до 70-річчя звільнення Києва від нацистської окупації.

Виставковий проект розповідає про 10 років життя Києва в середині ХХ сторіччя (1939–1948).

Новий підхід до історії Другої світової війни у поєднанні з новими музейними технологіями та унікальними експонатами мають створити "ефект присутності", коли людина повністю занурюється у минулу добу.

Пропаганда та буденна правда, паради та бойові дії, доля військовополонених та трагедія Бабиного Яру, страти військових злочинців та відбудова Києва – це далеко не вичерпний перелік тем, що буде висвітлено на виставці:

• Декілька годин німецької та радянської архівної кінохроніки 1939-1948 років, що буде одночасно демонструватися на 17 кіноекранах та моніторах;

Всі використані у новині ілюстративні матеріали надані організаторами виставки

• особисті відеоспогади учасників і свідків війни та окупації;

• десятки радянських і німецьких плакатів воєнної доби, випущених спеціально для України, більшість з яких експонується вперше;

 Німецький плакат часів окупації

• німецька аерофотозйомка Києва 1941 та 1943 років та непарадні фотографії війни і мирного життя, зроблені як з радянського, так і з німецького боків;

Дивіться також "Театральні афіші часів нацистської окупації. ФОТО" у розділі "Артефакти"

• зброя, однострої та прапори часів війни та сучасні реконструкції;

Радянський офіцер тисне руку дідові з двома Георгіївськими хрестами - вочевидь, Першої світової війни, яку в СРСР називали "імперіалістичною"

• бойові ордени та відзнаки мирного часу, радянські та окупаційні гроші, особисті документи та фронтові листи;

• унікальні артефакти та фотосвідчення з колекцій Олексія Шереметьєва та Федора Зернецького.

 Загалом на примусову працю в Німеччину було вивезено більше 2 млн українців

Відкриття виставки відбудеться 1 листопада о 12:00 (Музей історії міста Києва, вул. Б.Хмельницького, 7). Триватиме до 24 листопада 2013 року.

Дніпро, осінь 1943 року

Також серед організаторів виставки: Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г.С. Пшеничного, Національний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році", Київський міський історико-патріотичний клуб "Пошук", Національний військово-історичний музей України, Центральна державна наукова архівна бібліотека, Громадський комітет "Бабин Яр", Музей партизанської слави, Федір Зернецький.

Дивіться також:

Один день німецької дівчини в Києві, 1942 рік. ФОТО

Німецька хроніка вибухів на Хрещатику. Осінь 1941 року. ВІДЕО

Політичне життя у післявоєнному Києві. ЛЕКЦІЯ

1983: "Клуб путешественников", присвячений Києву. ВІДЕО

Куренівська трагедія 1961 року. Як і чому це сталося. ФОТО

Київські трамваї: як було і як стало. Порівняйте. ФОТО

Всі матеріали ІП за темою "Київ"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.