У Києві - виставка автографів діаспори

У приміщенні Київського міського будинку учителя (вул. Володимирська, 57) працює виставка "Автографи діячів української діаспори (за документами ЦДАЗУ)".

В експозиції представлені писемні документи (листи, творчі праці, дарчі написи, підписи, посвяти тощо) та світлини з автографами відомих українських діячів, які довгий час жили і працювали за кордоном.

Документи, які експонуються на виставці, складають три тематичні блоки та охоплюють період з 1920-го по 1999 рр.

Перший комплекс документів демонструє автографи громадсько-політичних діячів: А. Лівицького, З. Книша, О.Штуль-Ждановича, А. Мельника, М. Плав'юка.

Другий - документи представників української військової еліти: О. Думіна, Г. Порохівського, М.Омеляновича-Павленка.

Третій, найбільш репрезентативний розділ експозиції, представлено автографами видатних українських діячів науки, культури та релігії - О. Кобилянської, В. Кубійовича, М. Антоновича, Б.-І. Антонича, А. Жуковського, Д. Чижевського, В. Січинського, М. Ірчана, митр. Іоанна (І. Теодоровича), Патріарха УАПЦ Мстислава (С.І. Скрипника) та інших.

Виставка триватиме у будівлі Центральної Ради (Київський будинок учителя, вул. Володимирська, 57) до 25 жовтня 2013 р. Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.