ФФУ ЗАКЛИКАЄ FARE ВИЛУЧИТИ ЧЕРВОНО-ЧОРНІ ПРАПОРИ ІЗ СПИСКУ

У Федерації футболу України (ФФУ) закликають FARE вилучити червоно-чорний прапор, який є символом національно-визвольного руху в Україні, зі списку забороненої символіки на вітчизняних стадіонах.

Про це, виступаючи на конференції "Футбол без ненависті і дискримінації", заявив перший віце-президент ФФУ Сергій Стороженко, повідомляє Інтерфакс.

"Нам не зрозуміло, чому деякі символи, які мають велике значення для українського духу, знаходяться в списку заборонених символів в посібнику для спостерігачів FARE", - сказав він.

"Ми і багато українських уболівальники не розуміємо, чому червоно-чорний прапор, який є символом національно-визвольного руху в Україніще з початку 17 століття, є забороненим", - заявив Стороженко.

Перший віце-президент також підкреслив, що ФФУ всіляко підтримує боротьбу проти расизму, нацизму та інших проявів дискримінації.

При цьому він зазначив, що ФІФА і УЄФА завжди вказують, що необхідно враховувати національні традиції та специфіку кожної окремо взятої країни.

Як відомо, 27 вересня Міжнародна федерація футболу (ФІФА) застосувала санкції щодо українських вболівальників після матчу Україна – Сан-Марино.

Санкції були застосовані за використання частиною фанатів піротехніки, неонацистських символів і гербу дивізії "Галичина", однак у медіа поширилася невірна інформація, нібито причина санкцій - прапор ОУН.

При цьому виявилося, що у перелік образливих та расистських символів у буклеті організації "Футбол проти расизму в Європі" (FARE) справді включено червоно-чорний прапор ОУН (бандерівської), портрети Степана Бандери та Романа Шухевича і герб дивізії СС "Галичина".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.