На Сумщині встановили пам'ятник козакам-мазепинцям. ФОТО

У місті Лебедин (Сумська область) встановлено пам’ятник закатованим тут за наказом Петра І козакам-мазепинцям.

Про це ІП повідомив історик Сергій Шумило.

Пам'ятний курган із сірим гранітним хрестом встановлено перед входом до Мироносицького кладовища, поблизу якого в 1708-09 рр. було поховано сотні закатованих українських козаків і міщан.

Встановлення пам’ятника було здійснене з ініціативи місцевого краєзнавця Бориса Ткаченка. Освячення пам’ятного хреста і каплички здійснило місцеве духовенство УПЦ.

Фото: rama.com.ua

На цьому місці знаходилася братська "Могила гетьманців", де було поховано кількасот козаків-мазепинців, жорстоко закатованих царським "слідчим органом" під керівництвом князя Меншикова у листопаді-грудні 1708 року в центрі міста Лебедина, на майдані коло церкви Преображіння Господнього.

Прізвища і точну кількість убитих у Лебедині досі остаточно не встановлено. Наразі йдеться про 900 загиблих.

Як засвідчують джерела, тортури були різними: колесування, четвертування, саджання на палю. Найлегшим вважалося повішення та відтинання голови. Смерті передували канчуки, батоги та розпечене залізо.

Страчених козаків поховали за межами міста поблизу нинішнього Мироносицького кладовища. Пізніше місце поховання страчених козаків назвали "Гетьманським кладовищем", а місцеві мешканці насипали в пам’ять про полеглих високу могилу – більше 20 метрів у довжину і ширину та 4 метри у висоту.

 

У дореволюційний час на могилі були хрест і огорожа. В радянські часи вона була зруйнована і лише тепер місцевим ентузіастам удалося встановити у Лебедині пам’ятник закатованим.

Дивіться також інші матеріали за темою "Мазепа"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.