Спецпроект

Британський музей виплатив компенсацію Фельдману

Британський музей виплатив компенсацію родині Артура Фельдмана, чия колекція творів мистецтва була розграбована нацистами в березні 1939 року. Онук Фельдмана-ізраїльтянин Урі Пелед довів, що в музеї зберігається картина німецького художника "Молода пара на тлі пейзажу" 16-століття, що належить його дідові.

Про це пише achievementsnews.co.uk.

Фельдман втратив всю свою багату колекцію творів мистецтва в чеському Брно, коли до міста увійшли війська Німеччини. Він був схоплений гестапо, а колекцію розграбували. Ця картина "спливла" потім в Лондоні, де була продана на аукціоні "Сотбіс", а потім в 1993 році її подарували Британському музею спадкоємці лондонського колекціонера Едмунда Шилінга. Шилінг був у період 1930-х років куратором Інституту мистецтв у Франкфурті і емігрував до Англії в 1937 році.

Після того, як ця історія стала надбанням гласності, керівництво Британського музею погодилося виплатити 6000 фунтів компенсації членам сім'ї Фельдманів. Сім'я ж прийняла рішення про те, що картина залишиться в музеї і буде доступна всім його відвідувачам. Як підкреслив Урі Пелед, що проживає в Тель-Авіві: "сім'я Фельдманів дуже щаслива, що картина залишиться в колекції Британського музею. Ми щоразу, коли знаходимо ту чи іншу картину, залишаємо їх у музеях, щоб вони були доступні для відвідувачів і дослідників, але приймаємо компенсацію від нових власників".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.