Спецпроект

Пенсіонер перетворив колекцію ретрокомп'ютерів на музей

Перші в світі дискети, мишки з 80-х, старі клавіатури і найдавніші комп'ютери - у домашньому музеї пенсіонера з Латвії можна зустріти й не таке.

Про це пише lifenews.ru.

Пристрасний збирач ретротехніки Михайло Бабьонишев із задоволенням пускає в святая святих відвідувачів і розповідає про історію придбання девайсів: "Ось радянська мишка з залізною кулькою - називається "графічний маніпулятор. Гучна при роботі і досить важка - такі мишки випускали на початку 80-х. А ось перша Восьмидюймова дискета - майже півстоліття тому на таку можна було записати всього 80 кілобайт інформації".

В музеї також можна побачити перші клавіатури, ігрові приставки і, звичайно, ретрокомпьютери. Всього їх у нього 240.

Свій перший комп'ютер, "Кристу", Михайло купив за 510 радянських рублів, коли його місячна зарплата інженера становила всього 120. На ньому й осягав ази комп'ютерної грамоти. А коли вийшов на пенсію, вирішив, що історія прогресу не повинна бути забута, і відкрив музей у власному будинку.

Найчастіше в Сигулду заглядають школярі й туристи. Всі екскурсії Михайло проводить сам і грошей за перегляд не бере. Хоча від фінансової допомоги не відмовився б. У його мріях - перенести музей у спеціальне приміщення. Але поки такі витрати пенсіонеру не потягнути.

Такі ретромузеі в сучасному світі набирають все більшої популярності. У світі їх зараз налічуються десятки.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.