Червоно-чорні прапори не заборонені на стадіонах - представник FARE

FARE - партнер УЄФА з моніторингу футбольних матчів - не забороняє приносити прапор бандерівського крила ОУН на стадіони, а стюарди матчів не повинні його вилучати.

Про це в інтерв'ю "Історичній Правді" сказав координатор освітніх проектів FARE у Східній Європі Павло Клименко.

"Ми не повідомили [у звітах FARE для УЄФА і ФІФА - ІП] про ці прапори і портрети [Шухевича і Бандери] жодного разу, - зазначив координатор. - На українських стадіонах про них доповідати нема сенсу".

За словами Клименка, прапор ОУН і портрети Шухевича і Бандери включені FARE у перелік расистських і дискримінаційних символів через те, що поруч із цими банерами занадто часто вивішується символіка нацистів та лунають дискримінаційні вислови.

"Включення цих символів у перелік - це результат моніторингу, - зазначив координатор. - Воно базується не на історичній оцінці, а на практиці застосування. Навряд чи ми приберемо з переліку прапор ОУН і портрети її лідерів, якщо люди на секторах не перестануть "зігувати" з ними та вішати кельтські хрести".

Представник FARE наголосив, що згаданий перелік - це не список "заборонених символів", а освітній посібник, який звертає увагу на можливі ознаки дискримінаційних проявів на трибунах.

Він додав, що стюарди не повинні вилучати червоно-чорні прапори у вболівальників.

"Ми взагалі не маємо права нічого забороняти і не хочемо цього робити. А на місцях у стюардів буває багато перегибів, - зазначив Клименко. - Ми намагаємось проводити для них тренінги, але це здебільшого важко - вони часто зміняються та формально підходять до своєї роботи".

Координатор FARE підкреслив, що організація не називає ОУН та її лідерів "ані фашистами, ані нацистами".

Як відомо, 27 вересня Міжнародна федерація футболу (ФІФА) застосувала санкції щодо українських вболівальників після матчу Україна – Сан-Марино.

Санкції були застосовані за використання частиною фанатів піротехніки, неонацистських символів і гербу дивізії "Галичина", однак у медіа поширилася неправдива інформація, нібито причина санкцій - прапор ОУН.

При цьому виявилося, що у перелік образливих та расистських символів у буклеті організації "Футбол проти расизму в Європі" (FARE) справді включено червоно-чорний прапор ОУН (бандерівської), портрети Степана Бандери та Романа Шухевича і герб дивізії СС "Галичина".

Історична Правда

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.