У Києві знесли будинок, де жив Грушевський. ФОТО

У центрі Києва на вулиці Саксаганського, 111, у четвер знесли старовинний маєток, у якому жив Михайло Грушевський.

Про це пише УП.Київ із посиланням на "Сегодня".

"Екскаватор почав трощити будівлю, від неї залишилися лише дві стіни з боків...", - поскаржилися мешканці сусідніх будинків.

Будівля з гарною цегельною кладкою була побудована у другій половині ХІХ сторіччя, у 1888 році добудований другий поверх. Останні 7 років вона пустувала.

 Фото Анастасії Іскрицької, "Сегодня"

Мешканець сусіднього будинку Геннадій розповів, що колись у будівлі на Саксаганського, 111, був ЖЕК, а потім він перейшов у приватні руки.

"Забудовник планував звести тут будівлю аж у 9 поверхів, але йому нібито це не дозволила міська влада. Тепер на місці маєтку хочуть побудувати торгово-офісний центр у три поверхи з надбудовою. Ми сподівалися, що будинок просто зміцнять і надбудують поверх із мансардою...", - сказав він.

"Ми проти будівництва, оскільки наш будинок уже покрився тріщинами! Якщо почнуть забивати палі, він може розвалитися!", - додав Геннадій, який проживає по Саксаганського, 109/20.

Робітники підтвердили, що тут будують торгово-офісний центр, хоча на табличці поруч із будинком зазначено, що це реконструкція. "Хазяїн планує закінчити все за півроку", - сказав будівельник. Телефони забудовників у четвер не відповідали.

 

За даними газети, рішення про передачу ділянки ТОВ "Аркор" (0,04 га) було ухвалене Киїрадою у 2006 році. У тексті рішення земля передається в оренду на 1 рік, причому під будівництво офісно-житлового будинку. У грудні 2007 року Київрада продала цю ділянку тій же компанії за 1,17 млн грн.

Начальник управління охорони культурної спадщини КМДА Яків Діхтяр стверджує, що маєток не має охоронного статусу:

"Будинок не є об'єктом культурної спадщини й не значиться у списку охоронюваних пам'яток. У Києві близько 20 тисяч будівель, які були побудовані наприкінці XIX або на початку XX століть. Але тільки 3,5 тисячі з них – у списку охоронюваних".

А києвознавець Михайло Кальницький заявляє, що особняк на Саксаганського, 111, мав історичну цінність:

"У цьому будинку жив Михайло Грушевський (голова Центральної Ради Української народної республіки 1917-1918 років – ред.) зі своєю мамою й сестрою. Тут жив, будучи учнем київського художнього училища, відомий художник-пейзажист Іван Хворостецький. Ці дані містяться у списку пам'яток історії й культури".

Заступник голови КМДА з питань архітектури й будівництва Михайло Кучук сказав, що про знесення старовинного будинку не знає, але спробує розібратися.

У цьому кварталі декілька років тому знесли будівлю, у якій жила поетеса Леся Українка (Саксаганського, 115-а). Тепер на тому місці красується сучасна будівля.

Дивіться також інші матеріали за темою "Забудова"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.