Спецпроект

Музей мадам Тюссо відмовився від воскової фігури Назарбаєва

Ведучий британської служби новин "БіБіСі" Сєва Новгородцев розповів у своєму блозі про те, що співробітники музею мадам Тюссо відмовилися виставляти воскову фігуру президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, навіть за дуже великі гроші.

Про це пише zakon.kz.

Новгородцев пише, що під час новорічного свята, яке він зустрічав в оточенні відомих і багатих людей, один російський підприємець розповів про те, що до нього з проханням звернувся казахський олігарх, тому що у росіянина був вихід на керівництво музею мадам Тюссо. Він поскаржився на відсутність у знаменитій галереї воскової фігури президента Назарбаєва, і готовий був щедро профінансувати цей проект. Спочатку був запропонований мільйон доларів.

"Мій співрозмовник доручив це своєму молодому англійському співробітнику, той зв'язався з музеєм, виклав їм спонсорську пропозицію, після чого послідувала довга ділова переписка. Як я розумію, музей був не проти того, щоб виготовити воскову фігуру президента Казахстану, але виставляти її не хотів, і ніяким спонсорським пакетом на це вплинути виявилося неможливо", - пише Новгородцев.

Новгородцев відзначає, що відому особистість не можна вважати по- справжньому відомою до тих пір, поки її воскова фігура не з'явилася в галереї мадам Тюссо .

Музей мадам Тюссо вважається найбільшим і найвідомішим у світі музеєм воскових фігур, основна його експозиція розташована в Лондоні. У музеї наразі понад 1000 експонатів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.