Спецпроект

Знайдену у Криму субмарину перетворять на музей - Льовочкін. ФОТО

Завершено перший етап досліджень радянського підводного човна "Щ-216", який затонув біля берегів Криму під час Другої світової війни.

Про це повідомив глава адміністрації президента України Сергій Льовочкін.

"Вперше в історії України проведено наукові підводно-археологічні дослідження об'єкта часів Другої світової війни на глибині 53 метри" , - цитує Льовочкіна прес-служба президента України.

Глава адміністрації президента зазначив, що дослідження здійснюються в тісній співпраці з фахівцями Російської Федерації.

За його словами, вперше об'єктом уваги держави є об'єкт військово-морської історії акваторії України.

 "Щ-216". Фото: moremhod.info

Чиновник зазначив, що вчені досліджують єдиний збережений в світовій історії об'єкт цього типу і серії з метою створення унікального музею.

"Наступний етап досліджень запланований на середину вересня" , - додав голова адміністрації президента.

Нагадаємо, на початку липня підводний човен "Щ-216 " виявили водолази Центру чорноморських підводних досліджень в районі мису Тарханкут на глибині 52 метри.

Дані державних архівних фондів дозволяють стверджувати, що це одна з 16-ти безвісти зниклих радянських субмарин типу "Щука".

 

У серпні президент Янукович розпорядився вивчити питання можливого підйому радянського підводного човна "Щ- 216" і створення на його базі музею. Наразі музеї в кораблях часів Другої світової існують тільки в США та Британії, повідомляють у адміністрації.

У липні ветеран спецпідрозділу бойових пловців 10-ї флотилії ВМФ фашистської Італії заявив, що лінкор Чорноморського флоту "Новоросійськ", який за загадкових обставин вибухнув у 1955 році в порту Севастополя, був підірваний його колегами.

Дизель-електричний підводний човен "Щ-216" (проект "Щука") збудований у 1940 році в Миколаєві. Входив до складу Чорноморського флоту СРСР.

Субмарина посідала четверте місце за результативністю в підводних силах Чорноморського флоту. Під час бойових дій "Щ-216" виконала 14 бойових походів, у яких провела загалом 299 діб. Здійнила п'ять торпедних атак, під час яких потопила румунське транспортне судно і пошкодила німецький танкер.

Затонула під час виконання бойового завдання в 1944 році. Ймовірно, була потоплена внаслідок вибуху глибинної бомби. Екіпаж у складі 47 осіб на чолі з українцем, капітаном Григорієм Карбовським, загинув.

Дивіться також інші матеріали за темами "Археологія" і "Флот"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.