Спецпроект

Будинок-музей Адама Міцкевича у Новогрудці відзначив 75-річний ювілей

Перший у світі музей Адама Міцкевича з'явився в колишній столиці Великого князівства Литовського. Нині він відзначає 75-річчя. Під час святкування ювілею музею в його стінах відкрилася фотовиставка "Пам'ятники Міцкевича у світі".

Про це пише tio.by.

На виставці представлені фотознімки пам'яток Адаму Міцкевичу, відкритих у різних країнах світу. Всього ж у світі більше 70 пам'ятників поету. Є вони в Білорусі, Польщі, Литві, Чехії, Франції, Німеччині, Росії , Туреччині, Україні, Болгарії. Найперший пам'ятник був відкритий у Познані в 1859 -му, а оновлений в 1960 році. У Білорусі пам'ятники встановлені в Бресті, Ліді, Новогрудці, Гродно та Мінську .

Своїм поета вважають і білоруси, і поляки і литовці - народи, які входили до складу Речі Посполитої. Адам Міцкевич ще за життя здобув світову славу. І хоча сьогодні вже є садиба-музей поета на його батьківщині на хуторі Заосьє, будинки-музеї у Вільнюсі та Стамбулі, де він жив​​, в гімназії в Каунасі, де він працював, Літературний музей імені Адама Міцкевича у Варшаві, є " куточки А. Міцкевича" і при громадських організаціях у різних країнах, ніколи не заростає народна стежка до садиби родини Міцкевич у Новогрудці.

Будинок- музей Адама Міцкевича у Новогрудці - це музей під відкритим небом.

Вперше свої двері для відвідувачів музей відкрив 11 вересня 1938. Унікальні експонати до теперішнього часу майже не збереглися. Знищила їх , як і будинок, німецька бомба в червні 1941 року. Збереглася тільки модель паризького пам'ятника Адама Міцкевича, придбана довоєнним комітетом у вдови всесвітньо відомого скульптора Антуана Бурделя.

До 1955 року, сторіччя з дня смерті поета, музей був збудований заново. Сучасного вигляду він набув в 1990 році після чергової реконструкції . За зразками XIX століття було поновлено головну будівлю, на території садиби побудований флігель, який з'єднаний з головною будівлею підземним переходом, а також комору, колодязь, альтанку. На території садиби , як і за життя родини поета, ростуть яблуні і вишні, плодоносять кущі малини та смородини, хіба що городу не вистачає .

Більшість оригінальних речей , які пов'язані з Адамом Міцкевичем, знаходиться в Парижі, там він створив сім'ю і жив з невеликою перервою майже 20 років. У Парижі його син Владислав зі слів батька описав життя великого поета. Сьогодні паризький музей ділиться експонатами з колегами. Деякі копії документів є і в Новогрудці. Серед них понад сто стародруків, які частково демонструються на постійній експозиції.

Новогрудський будинок- музей пишається особистими речами поета. Серед них настільний годинник, який був в віленському будинку Адама Міцкевича, чаша з монограмою "ГА".

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.