Спецпроект

Білоруський пенсіонер створив Музей гармоні

У колекції білоруського пенсіонера Михайла Слизького - сотня музичних інструментів. Є й баяни, і акордеони, і губні гармошки. Нещодавно унікальне зібрання переїхало до Державного університету культури і мистецтв.

Про це пише tio.by.

Деяким експонатам - більше 100 років, всі вони у відмінному стані.

Тепер відвідувачам музею Михайло Іванович допомагає освоювати музичні інструменти.

Серед 11 гармошок, баянів і акордеонів немає двох однакових. Багато примірників родом з Німеччини, Італії, Чехії.

"У Білорусі я давав оголошення в газеті, якщо ціна була прийнятною, а у мене такого інструменту немає, то купував", - говорить творець Музею гармоні Михайло Слизький.

Колись це "сімейство гармошок" було прописано у двокімнатній квартирі. Нещодавно Михайло Слизький перевіз свою колекцію в Білоруський державний університет культури і мистецтв. Тепер саме там знаходиться перший в Білорусі Музей гармоні.

У музеї Михайло Іванович не тільки екскурсовод. При необхідності він допоможе освоїти інструмент, сам зіграє і заспіває. Михайло Іванович не дає своїм експонатам припадати пилом на полицях - час від часу грає на кожному інструменті. Музикант упевнений: це продовжує гармоні життя.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.