Спецпроект

Лувр рятує свої запасники від повені

Лувр планує перенести свої запасники з основної будівлі музею, щоб уникнути збитків від можливої ​​повені.

Про це пише comments.ua.

Музейні сховища було вирішено перенести у філію Лувру на півночі Франції в місті Ланс, яке знаходиться на висоті 90 метрів над рівнем моря. Кількість робіт, які будуть перевезені в нове сховище, не уточнюється. Також невідомо, коли саме це станеться.

Поруч з існуючою філією музею в Лансі буде побудовано нову будівлю спеціально для запасників Лувра. Її будівництво буде фінансувати сам музей і округ Нор-Па-де-Кале, до якого входить місто Ланс. На створення фондосховища площею 23,5 тисячі квадратних метрів піде близько 60 мільйонів євро.

Музей Лувр-Ланс, також відомий як Лувр II, був відкритий в грудні 2012 року. Будівля була зведена за замовленням Регіональної ради округу Нор-Па-де-Кале. Експонати музею взяті з базових колекцій Лувра .

Велика частина колекції Лувра знаходиться в сховищах, розташованих в підвалі будівлі. У залах музею виставлено 35 тисяч робі , в той час як в запасниках зберігається понад 400 тисяч творів мистецтва. 8600 квадратних метрів території підземного сховища, за словами співробітників музею, знаходиться в зоні ризику затоплення.

Керівництво Лувру вирішило перенести запасники в більш безпечне місце у зв'язку із загрозою повені, яка досі траплялася в Парижі раз на сто років. Музейне керівництво побоюється, що лихо може повторитися в XXI столітті. В-останнє французьку столицю затопило в 1910 році. Причиною стали паводки на Марні, притоці Сени. Максимальний рівень води тоді досяг 8,6 метрів.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.