Спецпроект

У музеї опору Хезболли зроблять зону відпочинку. ФОТО

Хезболла планує розширити територію музею опору, додавши до нього басейни, спа, ігрові майданчики, готелі та кемпінги, щоб люди "могли приходити сюди і відпочивати".

Про це пише gazeta.ua.

Музей опору Хезболли, офіційно відомий, як Пам'ятник опору, - це експозиція під відкритим небом, створена ісламською військовою організацією Хезболла в пам'ять про бої з ізраїльськими військами, які проходили на території, яку сьогодні займає цей музей. Ця пам'ятка знаходиться в південному ліванському місті Мліта, в 50 км на північ від кордону Лівану з Палестиною. У період з 1982 по 2000 рр цей регіон буквально розривали військові чвари між силами Хезболли та ізраїльськими військовими.

Цей дивний музей-пам'ятник, що відкрився в 2010 році, займає більше 60 000 кв.м. на яких знаходяться доріжки і зелені насадження та ще 5000 кв.м. території, на якій розташовуються будівлі. Всі тури починають гіди, вітаючи туристів на "території протистояння, чистоти і джихаду". Екскурсоводи постійно наголошують на тому , що Хезболла була єдиним захисником Лівану у війні проти Ізраїлю, і тільки завдяки їм окупанти залишили територію країни (через 18 років після вторгнення в 1982 році) . Вони також стверджують , що всі дії бійців Хезболли проводилися виключно в цілях захисту .

Головною визначною пам'яткою музею є "Безодня" - поглиблення, заповнене різними видами військової техніки ізраїльських окупаційних сил, серед яких є вертоліт і знаменитий ізраїльський танк "Меркава" з дулом, зав'язаним вузлом.

Ізраїльський танк "Меркава"

Всі місцеві експонати - це транспорт і зброя, залишені ізраїльською армією і її союзниками.

У навколишніх лісах є відтворення боїв - тут показано, як солдати билися в горах, прокладаючи тунелі через скелі, щоб їх не обстріляли з повітря. Відвідувачі можуть побачити бункери і пройти по 200-метровому тунелю, яким користувалися під час війни 2006 року.

У бункері є ліжка, кухонне начиння, електрогенератори та інше спорядження, в тому числі кабінет з телефонами, радіо і комп'ютерами. Так гості музею можуть ненадовго "заглянути в життя" бійців Хезболли. Ще одна експозиція під назвою "Пагорб мучеників" являє собою сад, прикрашений зброєю і снарядами. Вона присвячена тим бійцям Хезболли, які віддали свої життя в боротьбі проти Ізраїлю.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.