У Луцьку знайшли срібний єврейський скарб. ФОТО

У підвалі будинку в історичній частині Луцька археологи знайшли срібний скарб - столові прибори, сільнички та бокали.

Про це повідомляє ICTV.

"Скарб відноситься до кінця XIX - початку XX століття. Це срібні речі з високими пробами срібла, з різьбою і вкриті позолотою", - розповідає завідувач відділу давньої історії Волинського краєзнавчого музею Михайло Вашета.

Схованка лежала в землі, обмотана ганчіркою та газетами. Цінності, на думку археологів, намагалися вберегти під час німецької окупації у часи Другої Світової війни. Імовірно, належали речі багатій єврейській родині. На місці, де нині тривають розкопки, у 1940-х роках було єврейське гетто.

Вціліла частина скарбу. Фото: Волинь-Post

"Будуть зніматися ці залишки газет, залишки органіки. Можливо, вдасться визначити точну дату цього сховку", - каже науковий співробітник ДП "Волинські старожитності" Микола Вашета.

Саму будівлю, яку нині розкопують, археологи датують XV століттям. З речей тих часів переважно знаходять глиняні горщики та посуд. На думку фахівців, стародавня споруда мала 3 поверхи – внизу розміщувалися склади, а нагорі жили люди.

Срібні столові прибори - не останній скарб, який тут сподіваються розкопати луцькі археологи. Адже тепер візьмуться за другий ярус будинку, де теж можуть натрапити на цінності. А гроші на реставрацію знайденого срібного посуду вже пообіцяла виділити єврейська громада.

Дивіться також інші матеріали за темою "Скарби"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.