У Львові відкрили пам'ятник убитому мажорами композитору. ФОТО

У музеї-заповіднику "Личаківський цвинтар" відбулося відкриття та освячення пам’ятника на могилі композитора Ігоря Білозіра.

Про це повідомляє прес-служба Львівської ОДА.

Захід відбувся за підтримки ЛОДА і її голови, наголошують у прес-службі.

 Пам'ятник являє собою янгола з білого мармуру. Фото: radiosvoboda.org

У приміщенні Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької відбувся концерт "Слід на землі", присвячений пам’яті Ігора Білозіра.

 Фото: loda.gov.ua

Прихильники творчості композитора можуть відвідати фотовиставку, присвячену І.Білозіру у фотогалереї Василя Пилип’юка (м. Львів, вул. Стецька, 3а).

Ігор Білозір - композитор і виконавець, народний артист України, з 1979 року - керівник фольк-рок гурту Львівської обласної філармонії "Ватра".

 

Загинув унаслідок після численних травм, завданих йому двома чоловіками у центрі Львова після сварки, яка виникла через те, що Білозір з друзями співав українською у кав'ярні "Цісарська кава".

Кліп ВІА "Ватра" на пісню "Пшеничне перевесло". 1982 рік

Винуватці смерті композитора - син першого заступника начальника управління міліції Львова Дмитро Воронов і його товариш Юрій Калінін - були засуджені на 10 і 8 років в'язниці. Зараз вони вже на волі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.