СЬОГОДНІ - ДЕНЬ ДЕСАНТНИХ ВІЙСЬК

2 серпня українські десантники різних поколінь відзначають День високомобільних десантних військ (ВДВ).

Свято встановлено указом президента Кучми в 1999 році, "враховуючи заслуги аеромобільних військ у зміцненні обороноздатності держави". Аеромобільні війська в українській армії створено в 1992-93 роках на базі Повітряно-десантних військ збройних сил СРСР. 

У 2012 році на базі аеромобільних і десантних підрозділів було створено Високомобільні десантні війська. "З метою відродження та розвитку національних військових традицій" президент Янукович відповідним чином перейменував свято.

Бійці 95-ої окремої аеромобільної бригади (Житомир)

Традиція святкувати день десантника бере свій початок у повітряно-десантних військах Радянської армії. 2 серпня 1930 року на навчаннях радянських ВПС уперше в СРСР було викинуто на парашутах озброєний десантний підрозділ зі стрілецькою зброєю в кількості 12 осіб для виконання тактичного завдання (диверсії в тилу умовного противника).

Перший повітряно-десантний підрозділ армії СРСР було сформовано в 1931 році. Станом на 1941 рік радянська армія вже мала близько 50 тисяч десантників. Але намагання проводити цими силами масштабні повітряно-десантні операції не увінчалися успіхом.

Десантування військових парашутистів СРСР з крил бомбардувальника ТБ-3. 1930-ті роки

Одна з таких спроб - Дніпровська повітряно-десантна операція - була проведена у вересні-листопаді 1943 року під час битви за Київ в районі Букринського плацдарму на лівому березі Дніпра. Планувалося, що 10 тисяч парашутистів візьмуть під контроль значні частини території в німецькому тилу між Ржищевом (Київщина) і Каневом (Черкащина) і утримуватимуть їх 2-3 дні до підходу основних сил.

Однак через прорахунки у підготовці (погана розвідка і навігація, нестача транспорту і засобів зв'язку, завелика секретність) десантуватися змогли тільки 4,6 тисяч воїнів, тільки 5% із них - у визначеній зоні. Інших розкидало на кількадесят кілометрів.

Радянські десантники, 1943 рік

Незважаючи на героїзм десантників, 3,5 тисяч із них загинуло або потрапило в полон, більша частина - у перші години після висадки 25 вересня. Однак ті, хто приземлився неподалік лісів під Каневом, гуртувалися у групи і продовжували воювати.

Підполковник Прокіп Сидорчук зібрав із таких груп цілу бригаду, вийшов на зв'язок з головними силами і два місяці рейдував у тилу німців, підтримавши форсування радянськими військами Дніпра в районі Черкас.

Справжньою легендою повітряно-десантні війська СРСР стали в 1960-х роках, після того, як їх очолив уродженець Дніпропетровська Василь Маргелов. Маргелов був командуючим ПДВ більше 20 років (1954-59 і 1961-1979) і перетворив їх фактично на окремий рід військ.

 Бронзовий барельєф Маргелова у Дніпропетровську. В місті є ще пам'ятник генералу

На думку Маргелова, тодішня військова теорія, яка передбачала, що десант висаджується у тилу противника і утримує захоплену територію в очікуванні підходу основних військ, загрожує знищенням десантників. Замість "повітряної піхоти" із легким озброєнням генерал хотів бачити повноцінну збройну силу, здатну діяти на стратегічних напрямках.

З ініціативи Маргелова радянська військова промисловість розробила нові засоби навігації і десантування (в тому числі й реактивні системи для важких вантажів, які дозволяли зменшити площу парашутів), місткі військово-транспортні літаки, придатну для десантних завдань військову техніку (артилерійські установки, бронетранспортери і автомобілі). Він же запровадив блакитні берети і тільняшки як частину форми десантників.

 Василь Маргелов із курсантами навчальної дивізії ПДВ, 2 серпня 1977 року. Дає комусь прикурити :) Фото: wikipedia.org

В 1973 році вперше в історії було здійснене десантування з літака гусеничної бойової броньованої машини БМД-1 з двома членами екіпажу на борту, при цьому командиром цього екіпажу був син Маргелова Олександр.

 Бойові машини десанту БМД-1 25-ої окремої повітряно-десантної бригади ЗСУ завантажуються у літак для проведення стрибків. Мелітополь, 2006 рік. Праворуч на кожній машині - укладені парашутні системи. Фото: Olegvdv68

Високомобільні десантні війська Сухопутних військ Збройних сил України дислокуються у Гвардійському (Дніпропетровщина), Львові, Житомирі, Миколаєві і Десні (Чернігівщина). У Кременчуку (Полтавщина) дислокується десантний спецпідрозділ СБУ.

Нарукавний шеврон 25-ої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади

Крім названих населених пунктів, колишні десантники 2 серпня збираються на свята у великих містах. Окремі ветерани у стані алкогольного сп'яніння традиційно купаються цього дня у міських фонтанах, а міліцейські наряди посилюються.

У 2012 році під час святкування десантники пошкодили фонтан перед Львівською оперою, повідомляє ZIK. За рік до того молоді люди, які служили в десантних військах, теж залізли в фонтан перед Оперним театром, зламавши трубки фонтану. Реставрація коштувала міському бюджету Львова майже 20 тисяч грн.

Історична Правда

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.