СЬОГОДНІ - ДЕНЬ ДЕСАНТНИХ ВІЙСЬК

2 серпня українські десантники різних поколінь відзначають День високомобільних десантних військ (ВДВ).

Свято встановлено указом президента Кучми в 1999 році, "враховуючи заслуги аеромобільних військ у зміцненні обороноздатності держави". Аеромобільні війська в українській армії створено в 1992-93 роках на базі Повітряно-десантних військ збройних сил СРСР. 

У 2012 році на базі аеромобільних і десантних підрозділів було створено Високомобільні десантні війська. "З метою відродження та розвитку національних військових традицій" президент Янукович відповідним чином перейменував свято.

Бійці 95-ої окремої аеромобільної бригади (Житомир)

Традиція святкувати день десантника бере свій початок у повітряно-десантних військах Радянської армії. 2 серпня 1930 року на навчаннях радянських ВПС уперше в СРСР було викинуто на парашутах озброєний десантний підрозділ зі стрілецькою зброєю в кількості 12 осіб для виконання тактичного завдання (диверсії в тилу умовного противника).

Перший повітряно-десантний підрозділ армії СРСР було сформовано в 1931 році. Станом на 1941 рік радянська армія вже мала близько 50 тисяч десантників. Але намагання проводити цими силами масштабні повітряно-десантні операції не увінчалися успіхом.

Десантування військових парашутистів СРСР з крил бомбардувальника ТБ-3. 1930-ті роки

Одна з таких спроб - Дніпровська повітряно-десантна операція - була проведена у вересні-листопаді 1943 року під час битви за Київ в районі Букринського плацдарму на лівому березі Дніпра. Планувалося, що 10 тисяч парашутистів візьмуть під контроль значні частини території в німецькому тилу між Ржищевом (Київщина) і Каневом (Черкащина) і утримуватимуть їх 2-3 дні до підходу основних сил.

Однак через прорахунки у підготовці (погана розвідка і навігація, нестача транспорту і засобів зв'язку, завелика секретність) десантуватися змогли тільки 4,6 тисяч воїнів, тільки 5% із них - у визначеній зоні. Інших розкидало на кількадесят кілометрів.

Радянські десантники, 1943 рік

Незважаючи на героїзм десантників, 3,5 тисяч із них загинуло або потрапило в полон, більша частина - у перші години після висадки 25 вересня. Однак ті, хто приземлився неподалік лісів під Каневом, гуртувалися у групи і продовжували воювати.

Підполковник Прокіп Сидорчук зібрав із таких груп цілу бригаду, вийшов на зв'язок з головними силами і два місяці рейдував у тилу німців, підтримавши форсування радянськими військами Дніпра в районі Черкас.

Справжньою легендою повітряно-десантні війська СРСР стали в 1960-х роках, після того, як їх очолив уродженець Дніпропетровська Василь Маргелов. Маргелов був командуючим ПДВ більше 20 років (1954-59 і 1961-1979) і перетворив їх фактично на окремий рід військ.

 Бронзовий барельєф Маргелова у Дніпропетровську. В місті є ще пам'ятник генералу

На думку Маргелова, тодішня військова теорія, яка передбачала, що десант висаджується у тилу противника і утримує захоплену територію в очікуванні підходу основних військ, загрожує знищенням десантників. Замість "повітряної піхоти" із легким озброєнням генерал хотів бачити повноцінну збройну силу, здатну діяти на стратегічних напрямках.

З ініціативи Маргелова радянська військова промисловість розробила нові засоби навігації і десантування (в тому числі й реактивні системи для важких вантажів, які дозволяли зменшити площу парашутів), місткі військово-транспортні літаки, придатну для десантних завдань військову техніку (артилерійські установки, бронетранспортери і автомобілі). Він же запровадив блакитні берети і тільняшки як частину форми десантників.

 Василь Маргелов із курсантами навчальної дивізії ПДВ, 2 серпня 1977 року. Дає комусь прикурити :) Фото: wikipedia.org

В 1973 році вперше в історії було здійснене десантування з літака гусеничної бойової броньованої машини БМД-1 з двома членами екіпажу на борту, при цьому командиром цього екіпажу був син Маргелова Олександр.

 Бойові машини десанту БМД-1 25-ої окремої повітряно-десантної бригади ЗСУ завантажуються у літак для проведення стрибків. Мелітополь, 2006 рік. Праворуч на кожній машині - укладені парашутні системи. Фото: Olegvdv68

Високомобільні десантні війська Сухопутних військ Збройних сил України дислокуються у Гвардійському (Дніпропетровщина), Львові, Житомирі, Миколаєві і Десні (Чернігівщина). У Кременчуку (Полтавщина) дислокується десантний спецпідрозділ СБУ.

Нарукавний шеврон 25-ої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади

Крім названих населених пунктів, колишні десантники 2 серпня збираються на свята у великих містах. Окремі ветерани у стані алкогольного сп'яніння традиційно купаються цього дня у міських фонтанах, а міліцейські наряди посилюються.

У 2012 році під час святкування десантники пошкодили фонтан перед Львівською оперою, повідомляє ZIK. За рік до того молоді люди, які служили в десантних військах, теж залізли в фонтан перед Оперним театром, зламавши трубки фонтану. Реставрація коштувала міському бюджету Львова майже 20 тисяч грн.

Історична Правда

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.