Спецпроект

Музей викупив переписку Вів'єн Лі і Лоуренса Олів'є

Лондонський Музей Вікторії і Альберта викупив архів британської актриси Вів'єн Лі у її онуків. У число придбаних музеєм документів увійшли щоденники, фотографії, театральні та кіносценарії з позначками актриси, її численні нагороди, а також листи її чоловіка, актора Лоуренса Олів'є.

Про це пише lenta.ru.

В архів увійшли всі щоденники Вів'єн Лі, які вона вела з 16 років і до самої смерті. Актриса все життя ретельно збирала і систематизувала свою кореспонденцію, тому в розпорядженні музею виявилося також більше 7500 листів, які писали Вів'єн Лі і Лоуренс Олів'є їхні друзі та колеги. У числі адресантів в архіві значаться поет Т.С. Еліот, Мерилін Монро, Уїнстон Черчилль і королева Єлизавета.

Зокрема, в архіві було виявлено лист до Вів'єн Лі від драматурга Теннессі Уїльямса, який він написав актрисі після перегляду фільму "Трамвай "Бажання" за його п'єсою.

"Немає потреби повторювати тут, який щасливий я був побачити цю картину і вас в ній. Ви зіграли Бланш такою, якою я її собі уявляв, і я вдячний вам за те, як прекрасно ви втілили її на екрані", - писав Вільямс.

Крім того, в архів потрапила гостьова книга з дому Лі та Олів'є в Букінгемшир. Свої автографи у ній залишили актори Хамфрі Богарт, Лорен Беколл, Джуді Гарленд, Рекс Харрісон і режисер Орсон Уеллс.

Багато чого з придбаних матеріалів музей виставить на огляд відвідувачів вже цієї осені, напередодні столітнього ювілею акторки. "Ми щасливі, що придбали архів недоторканним як раз на рік сторіччя з дня її народження і що зможемо вперше продемонструвати його публіці. Вів'єн Лі, безсумнівно, одна з найяскравіших зірок британської сцени та кінематографу ", - заявив директор музею Мартін Рот.

Вів'єн Лі (5 листопада 1913 - 7 липня 1967) - британська актриса театру і кіно. Широку популярність вона отримала завдяки ролі Скарлетт О'Хара у фільмі "Віднесені вітром" (1939). Роль у цьому фільмі принесла актрисі її першу премію "Оскар". Другого "Оскара" Лі отримала за роль Бланш Дюбуа в кінофільмі "Трамвай "Бажання", що вийшов в 1951 році.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.