Спецпроект

Під Києвом музеєфікували черговий бетонний дот. ФОТО

На довгочасній вогневій точці (ДОТ) №178 відбудеться відкриття чергового об'єкта музейного комплексу "Київський укріплений район - Пояс Слави".

Це п'ятий ДОТ, перетворений ентузіастами на музей, повідомляють організатори заходу.

Музейний комплекс створено в рамках проекту "Пояс Слави" Київського міського історико-патріотичного клубу "Пошук" за участю спеціалізованого комунального підприємства "Меморіал" Києво-Святошинської районної ради.

Час і місце заходу: 11 липня 2013 року об 11:00. Село Віта-Поштова Києво-Святошинського району (Київська область).

Фото: kiur.io.ua

Створення музею підтримали районна рада і РДА, а також сільська рада Віти-Поштової.

Дот №178 - одна з ключових точок захисту столиці України на Одеській трасі. Саме він затримав німецькі війська при прориві в районі села Віта-Поштова.

Довгочасні фортифікаційні споруди батальйонного району оборони "Крим" Київського Укріпленого Району були побудовані у 1930 році. Головне завдання БРО "Крим" - оборона шосе Київ-Васильків, мосту через річку Віта та підходів до нього.

 БРО "Крим" на карті

Під час оборони Києва тут боронилися бійці четвертої роти 28-ого окремого кулеметного батальйона під командуванням капітана Кипаренка І.Е.

Дивіться також інші матеріали за темою "Пошуковці"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.