Спецпроект

Експерти підтвердили: картини, вкрадені у Роттердамі, дійсно спалені

Румунські експерти дійшли висновку, що принаймні три картини з числа викрадених минулої осені з роттердамського музею, дійсно згоріли в печі.

Про це пише colta.ru.

Слідство припускає, що це сталося у лютому в селі на північному заході Румунії, де проживає Ольга Догару - мати одного з викрадачів, якій вони передали вкрадені картини. Раніше вона розповіла слідчим, що після арешту сина спочатку закопала валізу з картинами на кладовищі, а потім принесла додому і спалила його в печі.

Втім, на судовому засіданні 22 липня вона відмовилася від своїх слів, заявивши, що збрехала на допиті, оскільки вважала, що "так буде краще".

Тим часом фахівці з Національного музею історії Румунії, що досліджують попіл з печі в будинку Ольги Догару, дійшли висновку, що там були спалені три з семи викрадених картин. "Ми зібрали більш ніж переконливі докази", - повідомив глава групи експертів Георге Нікулеску.

У жовтні 2012 року з музею Кюнстхал у Роттердамі грабіжники винесли сім картин Моне, Пікассо, Гогена, Матісса, де Хаана і Фрейда загальною вартістю від $ 100 до $ 200 млн. Які саме з цих картин загинули у вогні, експерти поки не з'ясували.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.