"Валуєвському циркуляру" про заборону української мови - 150 років

30 липня (за старим стилем - 18) 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв наказав припинити друк освітньої, духовної та наукової літератури українською мовою. Мові відмовляли у праві на існування до 1905 року.

Про заборону української ішлося у таємному розпорядженні (циркулярі) Валуєва до цензурних комітетів [відомств із контролю за друкованою і рукописною продукцією у складі міністерств освіти і внутрішніх справ - ІП] Російської імперії, нагадує рух "Простір свободи".

Згідно з указом заборонялася публікація релігійних, навчальних і освітніх книг. Публікація художньої ("изящной") літератури дозволялася.

Причиною появи Валуєвського циркуляру вважають Січневе повстання 1863 року, в якому до поляків, литовців і білорусів приєдналася і частина українців.

Іншою причиною називають переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Синоду для отримання дозволу на друк відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським.

Сам Валуєв мотивував свої дії тим, що "приверженцы малороссийской народности обратили свои виды на массу непросвещенную, и те из них, которые стремятся к осуществлению своих политических замыслов, принялись, под предлогом распространения грамотности и просвещения, за издание книг для первоначального чтения, букварей, грамматик, географий и т. п.

В числе подобных деятелей находилось множество лиц, о преступных действиях которых производилось следственное дело в особой комиссии".

"Киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне духовною цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета", - додав у циркулярі Валуєв і постановив:

"пропуск же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, пристановить".

"Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может", - зазначалося в документі.

 Факсиміле таємного циркуляру

Дію Валуєвського циркуляру було розширено так званим Емським указом імператора Олександра ІІ (1876 рік), який практично повністю забороняв видання і ввезення на територію імперії книг українською мовою.

Заборону скасували лише в 1905 році, коли Російська академія наук визнала, що українська мова є самостійною і окремою від російської.

Дивіться також:

Як боролися з українською мовою. Хроніка заборон за 400 років

Історія русифікації від провладного каналу. ВІДЕО

Книговидання в УРСР: скільки російською і скільки українською. ЦИФРИ

Як Драгоманов хотів розповісти Європі про російську цензуру

Суспільство кріпаків. До 150-річчя звільнення селян

Татьяна Таірова-Яковлєва: "Розпад імперій завжди проходить непросто"

Українську мову принесли комуністи - консул РФ

В Інституті СНД визнали, що російську мову придумали в Україні

Інші матеріали за темою "Російська імперія"

Інші матеріали за темою "Мова"

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.