Відреставрували пам'ятник вільним виборам - найстаріший у Києві. ФОТО

Колона Магдебурзького права вважається найстарішим монументом у столиці, її споруджено на честь київських прав вільно обирати міську владу. Учора реконструйований пам'ятник відкрили. На відкритті не було міського голови.

В урочистій церемонії взяли участь віце-прем'єр-міністр України Олександр Вілкул, голова КМДА Олександр Попов, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Усередині колони будівельники відновили невелику каплицю.

З Володимирського узвозу сюди було підведено нові сходи, відремонтовано підземний перехід біля пам'ятника, стіни якого прикрасили карта Києва Х-ХІІІ ст. та барельєфи на тему хрещення Русі.

Вигляд на колону і Дніпро з Володимирського узвозу

Всього на реконструкцію пам'ятника Магдебурзькому праву та опорядження Володимирської гірки було витрачено 18 млн гривень. Реконструкція відбулася в рамках заходів із відзначення 1025-річчя Хрещення Русі.

 Всі фото: УНН

Після урочистого відкриття відбулося освячення історичної пам'ятки, а на набережній Дніпра розпочалися концерт і світломузичне лазерне шоу.

Магдебурзьке право - одна з найпоширеніших у середньовічній Європі правових систем міського самоврядування. Забезпечувала незалежність міст від феодалів, власну, обрану міщанами владу і незалежне судочинство. Вперше з'явилося на території України в часи Данила Галицького.

Київ отримав Магдебурзьке право від великого князя Литовського Олександра в 1494 році, міські права залишалися непорушними в часи Речі Посполитої і Гетьманщини. У XVIII сторіччя Катерина ІІ відібрали у Києва права самоврядування. У 1802 російський імператор Олександр І відновив міські права Києва.

 

Колона Магдебурзькому праву - монумент на честь повернення Києву Магдебурзького права у 1802 році. Розташований на схилі Володимирської гірки, над Дніпром неподалік Поштової площі.

Пам'ятник споруджено в 1802 році, він вважається найстарішим монументом Києва. Олександра І не сповістили про спорудження пам'ятника. Цар висловив невдоволення тим, що кияни прославляють своє самоврядування, і генерал-губернатора Києва змістили з посади.

Висота споруди разом з основою - 23 метри. Друга назва монумента - нижній пам'ятник святому Володимиру. За легендою, на цьому місці святий рівноапостольний князь Володимир хрестив дванадцятьох своїх синів.

 

Останній раз колону реставрували в 1988 році на 1000-річчя Хрещення Русі.

Дивіться також інші матеріали за темою "Монументи"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.