Спецпроект

ВІД ЄВРОПАРЛАМЕНТУ ВИМАГАЮТЬ РЕЗОЛЮЦІЇ ЩОДО ВОЛИНІ

Політики польської партії "Солідарна Польща" хочуть, щоб Європарламент ушанував 70-ту річницю Волинської трагедії відповідною резолюцією і хвилиною мовчання.

Про це повідомляє Польське Радіо.

За словами лідера політичної сили Збіґнєва Зьобро, відповідне вшанування відбудеться у вересні.

"Ми хочемо, щоб Європейський парламент віддав шану жертвам страшного злочину, геноциду, який мав місце 70 років тому, - підкресив Зьобро. - Таким має бути зміст резолюції Європейського парламенту, в якій буде сказано правду про ці страшні події і яка віддасть шану тим, хто помер у цьому страхітті".

За словами політика, він уже робив запит про відповідний захід у Європарламенті. Але толі, але цієї ініціативи не підтримали депутати партії "Право і справедливість", які в цьому році активно вимагали впровадження слова "геноцид" у відповідні резолюції Сейму і Сенату.

"Солідарна Польща" - права партія, представлена 17 (із 460) депутатами в Сеймі, 2 (зі 100) депутатами в Сенаті і 4 (з 51 польського депутата) у Європарламенті.

Як відомо, в липні 2013 року депутати Сейму (нижня палата польського парламенту) у своїй резолюції до 70-річчя Волинської трагедії назвали польсько-український етнічний конфлікт 1940-х років "етнічною чисткою з ознаками геноциду".

Перед цим 148 депутатів від Партії регіонів і КПУ надіслали листа до спікера Сейму з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом, здійсненим українцями проти поляків.

У червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Після цього голова Сенату Боґдан Борусєвіч заявив, що українська сторона теж може звинуватити поляків у здійсненні геноциду над українцями.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.