Українська Вікіпедія приєдналася до російського конкурсу про Схід України

Підписано угоду між українською та російською громадянськими організаціями про заснування номінації "за створення статей українською мовою" в рамках оголошеного раніше конкурсу "Галерея Слави Півдня Росії і Сходу України".

Угоду уклали "Вікімедіа Україна" та "Асоціація почесних громадян, наставників і талановитої молоді", повідомляє прес-служба ГО "Вікімедіа Україна".

Згідно із загальними умовами конкурсу, матеріал має бути присвячений історії, культурі, географії, природі чи знаменитим жителям Харківської, Донецької, Луганської областей України та Південного і Північнокавказького федеральних округів Росії.

Результати дослідження необхідно розмістити на сторінках Вікіпедії і на сайті Асоціації почесних громадян. Переможці будуть названі в жовтні 2013 року.

Обмежень за віком учасників та території їх проживання немає. Це можуть бути школярі та викладачі, керівники краєзнавчих гуртків та їх вихованці, працівники музеїв, науковці – всі, кому небайдужа ідея збереження історії та культури рідного краю.

"У певній мірі взятися за організацію конкурсу в Україні нас підштовхнули засоби масової інформації, які, в гонитві за сенсацією поплутали краєзнавство з геополітикою, – підкреслив один з авторів проекту Леонід Шафіров (Росія). – Тепер, я думаю, всім зрозуміло, що створення у російськомовній Вікіпедії статей, присвячених Україні, не означає територіальних претензій на області східної України".

Шафіров додав, що організатори конкурсу будуть особливо вдячні вікіпедистам, які напишуть статті про південь Росії в україномовній Вікіпедії.

"Історія, культура і природа сходу України і півдня Росії недостатньо добре описані в українській Вікіпедії, - зазначив голова правління ГО "Вікімедіа Україна" Анатолій Луцюк. - Ми сподіваємося, що залучення нових авторів дасть можливість підняти обширний краєзнавчий матеріал, який є в регіонах, приверне людей, захоплених історією свого краю".

Українська частина конкурсу має кілька номінацій: "Історія та культура", "Природа і географія", "Біографічні статті".

За перше місце переможці в кожній номінації отримають по 4 тисячі гривень, за друге – 3 тисячі, за третє – 2 тисячі.

Як відомо, у червні 2013 року російськомовна Вікіпедія оголосила конкурс із написання статей про Південь Росії й три східні області України.

Вікіпедія - електронна енциклопедія, заснована в 2001 році Джиммі Bейлсом і Ларрі Сенгером. Власником сайту виступає "Фонд Вікімедіа", що має 19 регіональних представництв.

Основною особливістю енциклопедії є те, що створювати і редагувати статті може, в принципі, кожен користувач інтернету. Вікіпедія створюється багатьма добровольцями з усього світу на 282 світових мовах. Вона містить понад 20 мільйонів статей.

Українська Вікіпедія – україномовний розділ Вікіпедії. Станом на липень 2013 року містив понад 453 000 статей різної тематики; за даним показником українська Вікіпедія займає 16 місце серед усіх мовних розділів. За підсумками червня за відвідуваністю мовний розділ знаходиться на 17 місці, за кількістю завантажених файлів – на 8 місці.

У першому і другому турах конкурсу "Галерея Слави Сходу України та Півдня Росії" взяли участь понад 700 осіб, що проживають в Ростовській, Волгоградській, Астраханській областях, Краснодарському, Ставропольському краях, Інгушетії, Дагестані, Північної Осетії-Аланії, в Чечні, Кабардино-Балкарії , Калмикії, Адигеї, а також в Москві і в Україні.

Призовий фонд конкурсу сформований за рахунок коштів "Асоціації почесних громадян, наставників і талановитої молоді" та за рахунок коштів, залучених Асоціацією.

У грудні 2012 року проект "Галерея Слави" увійшов до числа переможців IV Всеросійського Фестивалю соціальних програм "Сприяння".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.