Спецпроект

"Свобода" підготувала постанову про етнічні чистки українців поляками

Народні депутати від партії "Свобода" підготували проект постанови ВР "Про вшанування жертв депортацій та етнічних чисток з ознаками геноциду (до 70-річчя від початку депортацій українців Польською Народною Республікою 1944-1951 рр.)".

Про це повідомляє Кореспондент.

"Документ передбачає підготовку та організацію на державному рівні заходів щодо вшанування жертв депортацій та етнічних чисток, зокрема встановлення на території Республіки Польща пам'ятних знаків українцям, насильно переселених зі своїх етнічних земель. Передбачено також організацію міжнародних наукових конференцій, видання книг українською та іноземними мовами , надання можливості депортованим та їхнім нащадкам спрощеного отримання віз для в'їзду на територію Республіки Польща з метою відвідування місць колишнього проживання, могил рідних. Крім того, передбачено внесення змін до законодавства України, що регулює статус депортованих та жертв політичних репресій і т.д.", - повідомили у партії.

Коментуючи використання терміну "геноцид", Олег Панькевич нагадав про Конвенцію ООН із запобігання злочину геноциду і покарання за нього, зокрема статтю 2, у якій сказано, що геноцидом є "навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове її фізичне знищення ".

"Примусове виселення 700 тис. українців з їхніх етнічних земель у складі Польської Народної Республіки 1944-1951 рр. було однією з найтрагічніших сторінок у новітній історії України. Цілеспрямована політика польської держави і діяльність польських шовіністичних організацій призвели до руйнування історичних і культурних цінностей Лемківщини, Холмщини , Підляшшя, Надсяння, поставили під загрозу знищення цілі етнографічні групи українського народу. Українці, польське суспільство і світова спільнота повинні засудити ці злочини, щоб вони більше ніколи не повторювалися. Україна і Польща мають працювати над новою спільною історією - історією справедливості, взаємоповаги, співпраці і дружби", - зазначив Панькевич.

У партіі зазначили, що відліком масових депортацій українців з їхніх етнічних територій вважається укладання Угоди між Українською РСР та Польським Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944 року Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР.

Примусове виселення українців здійснювали з території Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння, Західної Бойківщини, а також з територій колишніх Дрогобицької та Львівської областей. Депортація відбувалася у чотири етапи.

Перший етап тривав до 1946 року. Внаслідок так званого "обміну населення" 482,800 тис. українців з гірських районів були примусово виселені у степи УРСР. Другий етап: 28 квітня 1947 року почалася операція Вісла. Офіційним приводом для депортації стало звинувачення УПА у вбивстві 28 березня польського генерала Кароля Сверчевського. Хоча заходи з проведення операції були розпочаті ще від січня 1947 року на західні та північні території польської держави були примусово переселені 150 тис. українців.

"Одним із безпрецедентних фактів післявоєнної Європи було існування у Польській Народній Республіці колишнього гітлерівського концтабору в Явожно, де були ув’язнені кілька тисяч українців, які чинили опір операції Вісла. Третій етап відбувався у 1948 році. У цей час вглиб УРСР були примусово виселені 9125 українців. Четвертий етап: під час останнього етапу депортації були примусово переселені близько 32 тис. українців.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.