Спецпроект

Польські українці протестують проти реконструкції Волинської трагедії

Об’єднання українців у Польщі оприлюднило заяву-протест проти планів інсценізації під заголовком "Історична реконструкція – ВОЛИНЬ 1943–2013".

Об’єднання українців у Польщі оприлюднило заяву-протест проти планів інсценізації під заголовком "Історична реконструкція – ВОЛИНЬ 1943–2013". Інсценізація має відбутися 20-го липня у місцевості Радимно в Підкарпатському воєводстві, повідомляє українська служба Польського радіо

У документі написано, що незрозумілими є мотиви, які схилили організаторів "реконструкції" вшанувати пам’ять польських жертв чистки на Волині. Убитим належні шана, молитва і гідне поховання. А сучасним поколінням поляків та українців – щоб зробити все, аби подібної драми не трапилося ніколи в майбутньому.

Особливий протест викликає те, що планована "реконструкція" відбувається на землях, де в 1944–47 роках жертвами масових злочинів були громадяни Польщі української національності.

До місцевої адміністрації Радимна, воєводської влади Підкарпаття та органів, покликаних піклуватися про забезпечення громадської безпеки, автори протесту звертаються з закликом зупинити "реконструкцію" в Радимні. Адже вона не служить вшануванню пам’яті польських жертв трагедії та Волині, пробуджує негативні стереотипи українців, навчаючи молоде покоління поляків ненависті до своїх українських сусідів. На такого типу "реконструкціях" не можна побудувати добросусідських польсько-українських відносин.

Під документом підписалися голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима та секретар Головної управи організації Мирослав Купич.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існуютьрізні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.