Спецпроект

Польські українці протестують проти реконструкції Волинської трагедії

Об’єднання українців у Польщі оприлюднило заяву-протест проти планів інсценізації під заголовком "Історична реконструкція – ВОЛИНЬ 1943–2013".

Об’єднання українців у Польщі оприлюднило заяву-протест проти планів інсценізації під заголовком "Історична реконструкція – ВОЛИНЬ 1943–2013". Інсценізація має відбутися 20-го липня у місцевості Радимно в Підкарпатському воєводстві, повідомляє українська служба Польського радіо

У документі написано, що незрозумілими є мотиви, які схилили організаторів "реконструкції" вшанувати пам’ять польських жертв чистки на Волині. Убитим належні шана, молитва і гідне поховання. А сучасним поколінням поляків та українців – щоб зробити все, аби подібної драми не трапилося ніколи в майбутньому.

Особливий протест викликає те, що планована "реконструкція" відбувається на землях, де в 1944–47 роках жертвами масових злочинів були громадяни Польщі української національності.

До місцевої адміністрації Радимна, воєводської влади Підкарпаття та органів, покликаних піклуватися про забезпечення громадської безпеки, автори протесту звертаються з закликом зупинити "реконструкцію" в Радимні. Адже вона не служить вшануванню пам’яті польських жертв трагедії та Волині, пробуджує негативні стереотипи українців, навчаючи молоде покоління поляків ненависті до своїх українських сусідів. На такого типу "реконструкціях" не можна побудувати добросусідських польсько-українських відносин.

Під документом підписалися голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима та секретар Головної управи організації Мирослав Купич.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існуютьрізні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.