Спецпроект

Польські українці протестують проти реконструкції Волинської трагедії

Об’єднання українців у Польщі оприлюднило заяву-протест проти планів інсценізації під заголовком "Історична реконструкція – ВОЛИНЬ 1943–2013".

Об’єднання українців у Польщі оприлюднило заяву-протест проти планів інсценізації під заголовком "Історична реконструкція – ВОЛИНЬ 1943–2013". Інсценізація має відбутися 20-го липня у місцевості Радимно в Підкарпатському воєводстві, повідомляє українська служба Польського радіо

У документі написано, що незрозумілими є мотиви, які схилили організаторів "реконструкції" вшанувати пам’ять польських жертв чистки на Волині. Убитим належні шана, молитва і гідне поховання. А сучасним поколінням поляків та українців – щоб зробити все, аби подібної драми не трапилося ніколи в майбутньому.

Особливий протест викликає те, що планована "реконструкція" відбувається на землях, де в 1944–47 роках жертвами масових злочинів були громадяни Польщі української національності.

До місцевої адміністрації Радимна, воєводської влади Підкарпаття та органів, покликаних піклуватися про забезпечення громадської безпеки, автори протесту звертаються з закликом зупинити "реконструкцію" в Радимні. Адже вона не служить вшануванню пам’яті польських жертв трагедії та Волині, пробуджує негативні стереотипи українців, навчаючи молоде покоління поляків ненависті до своїх українських сусідів. На такого типу "реконструкціях" не можна побудувати добросусідських польсько-українських відносин.

Під документом підписалися голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима та секретар Головної управи організації Мирослав Купич.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існуютьрізні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.