Заходи Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору. Анонс

У 2013 році Україна та світ вшановуватимуть 80-і роковини Голодомору в Україні.

Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 32—33 років розпочав ряд пам’ятних заходів, повідомляє прес-центр Центру досліджень визвольного руху. 

Серед запланованих заходів:

  • Проведення 21 листопада Міжнародного форуму з участю відомих українських та світових науковців, громадських діячів, офіційних представників європейський країн та міжнародних організацій.
  • Під час форуму відбудеться презентація виставки "Злочини тоталітаризму", підготовленої Європейською платформою пам’яті та сумління.
  • За підтримки Громадського комітету в Україні відбудеться світова прем’єра опери "Червона земля. Голод" американського композитора українського походження Вірка Балея.
  • Міжнародна науково-документальна виставка про Голодомор буде продемонстрована у столицях зарубіжних країн.
  • Проведення конкурсу наукових робіт із дослідження тематики Голодомору та на найкращий художній твір, що найглибше передає трагізм геноциду.
  • Також до 80-х роковин Громадський комітет презентує нові видання на тему Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні. Бібліотеки України поповнять свої фонди комплектами нових книг.

У День пам’яті жертв Голодомору 23 листопада відбудуться Всеукраїнські скорботні заходи. Учасники Громадського комітету закликають усіх людей доброї волі, усіх, хто поділяє біль та скорботу українського народу, 23 листопада о 16-й годині запалити свічку пам’яті за душі тих, хто став жертвою Голодомору.

Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні створено у 2010 році.

До його складу увійшли знакові постаті в громадському, мистецькому та духовному житті, історики та представники академічних установ: Ольга Богомолець, Іван Вакарчук, Іван Васюник, Василь Вовкун, Володимир В’ятрович, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Іван Дзюба, Іван Драч, Євстратій (Зоря), Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Євген Золотарьов, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Неля Лавриненко, Олександр Максимчук, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Василь Марочко, Дмитро Павличко, Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів, Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Лесь Танюк, Ігор Юхновський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.