На Львівщині знайдено поховання вояків дивізії "Галичина", "Вермахту" та червоноармійців

Віднайдені місця поховань загиблих у роки Другої Світової війни вояків української дивізії "Галичина", радянської Червоної армії, німецького "Вермахту", та військові ідентифікатори, які допоможуть більше дізнатись про загиблих.

Місця санітарних захоронень на Львівщині під час польових пошукових досліджень виявило Товариство пошуку жертв війни "Пам'ять". Про це повідомляє повідомляє прес-центр Товариства. 

Пошуки проводились у селах Зашків, Червоне, Скварява, Сасів Золочівського району Львівської області. Ця місцевість у роки Другої світової війни стала місцем жорстоких кровопролитних боїв між ворогуючими сторонами. 

Пошукова експедиція мала на меті дослідити раніше виявлені місця захоронень та ексгумувати людські останки, з метою подальшого їх перезахоронення на військові кладовища. 

Ексгумовано останки 19-ти осіб

Із санітарних поховальних ям вилучено (ексгумовано) останки дев’ятнадцяти осіб. За характером поховання та знайденими поруч фрагментами військових одностроїв та спорядження, залишки людських скелетів належать воякам різних воюючих сторін. Відповідно до висновків отриманих після дослідження супровідних речей, це вояки української дивізії "Галичина", радянської Червоної армії, німецького "Вермахту". 

Знайдено ідентифікатори, які допоможуть більше дізнатись про загиблих

Знайдено три ідентифікатори вояка української дивізії "Галичина", десять німецького "Вермахт". У двох вояків Червоної армії ідентифікатори відсутні. Ще на чотирьох людських рештках залишились фрагменти німецьких військових одностроїв та військового спорядження. Ідентифікатори відсутні.

Останки німецьких вояків буде перепоховано на військовому кладовищі у с. Потеличі Жовківського району.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.