Спецпроект

Архів Анни Франк став причиною судової тяганини

Швейцарський фонд відсудив архів Анни Франк, що включає в себе тисячі фотографій, листів та інших документів. На колекцію претендували фонд Анни Франк, що знаходиться в Базелі, та її будинок-музей в Амстердамі.

Про це пише gazeta.ua.

Шість років тому фонд Анни Франк, заснований її батьком Отто, передав частину свого архіву на тимчасове зберігання в будинок-музей в Амстердамі. Через чотири роки фонд зажадав повернути йому архів, щоб виставити його в Єврейському музеї у Франкфурті-на-Майні, проте будинок-музей заявив свої права на документи і відмовився виконувати вимогу.

Амстердамський суд, розглянувши справу про архів Анни Франк, дійшов висновку, що будинок-музей отримав документи лише на тимчасове зберігання. Суд постановив, що до законного власника архів повинен повернутися не пізніше січня 2014 року.

Анна Франк народилася в 1929 році в єврейській сім'ї у Франкфурті-на-Майні. Після приходу до влади Гітлера сім'я Франк виїхала в Нідерланди, які незабаром окупувала Німеччина. Сім'я Анни Франк і четверо їхніх друзів протягом 25 місяців переховувалися в притулку, влаштованому в одному з будинків в Амстердамі. Весь цей час Анна Франк вела щоденник, який став одним з найвідоміших свідчень Голокосту.

У 1944 році притулок сім'ї Анни Франк було виявлено, всіх людей, які ховалися в ньому, було арештовано й відправлено до таборів. Єдиним членом сім'ї, який пережив табір, виявився батько Анни - Отто Франк. Вона сама, а також її мати й сестра загинули. З 1953 року і до смерті в 1980 році Отто Франк жив у Базелі, де заснував фонд, що носить ім'я його дочки.

Щоденник Анни Франк, що був вперше опублікований в 1947 році, перекладений 65-ма мовами. Музей в амстердамському будинку, де ховалася Анна Франк, її сім'я та друзі, існує з 1960 року і входить до числа найбільш відвідуваних у місті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.