Спецпроект

На вокзалі Праги буде створено Музей депортованих євреїв

Муніципалітет столиці Чехії ухвалив рішення створити на діючій залізничній станції Прага-Бубнов "Музей депортованих євреїв".

Про це пише jn.com.ua.

Йдеться про вокзал, в будівлю якого в роки Голокосту зганялися євреї напередодні депортації до таборів смерті (насамперед, у Аушвіц-Біркенау).

Як йдеться в повідомленні радіостанції "Коль Ісраель", будівництво музею має завершитися за чотири роки, проте вже зараз на стінах вокзалу з'явилися таблиці з іменами кількох сотень євреїв, для яких "Прага-Бубнов" стала місцем відправлення "поїздів смерті".

Всього з цієї станції в табори знищення були відправлені близько 45 тисяч "​​расово неповноцінних" жителів Праги та інших міст колишньої Чехословаччини, в тому числі три сестри відомого письменника Франца-Аншель Кафки.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.