Польські політики не хочуть помічати жертв з українського боку - історик
Спроби назвати події на Волині геноцидом польського народу є нічим іншим, як одностороннім підходом до проблеми, адже і українські повстанці, і польські підпільники чинили воєнні злочини.
Про це заявив кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Києво-Могилянської академії Володимир В’ятрович в інтерв’ю "Радіо Свобода".
В’ятрович переконаний, що треба говорити не лише про Волинську трагедію, але й загалом про українсько-польський конфлікт. Адже він не обмежився ані 1943 роком, ані територією Волині. На його думку, необхідно говорити про події 1942—1947 років, які вилилися у справжню війну між українським і польським підпіллям.
"Ця війна була наслідком тривалого конфлікту між двома народами, який розвивався у кількох площинах: релігійній, соціальній, політичній. На жаль, і українські повстанці, і польські підпільники чинили воєнні злочини. В першу чергу мова йде про знищення мирного населення. Через це спроби назвати ці події геноцидом є нічим іншим, як одностороннім підходом до проблеми. Таким чином, польські політики хочуть бачити лише страждання поляків, натомість не помічати жертв з українського боку", — йдеться в інтерв’ю.
Історик також вважає, що політичні дискусії, які розгорнулися навколо цієї теми, не сприяють розв’язанню цих проблем минулого та руйнують порозуміння між українцями і поляками зараз.
"Ці питання викликають сильні емоції у польському суспільстві. Їх намагаються використати праві радикальні політичні сили у Польщі. Зараз склалась дивна ситуація, коли крайні праві польські сили знайшли собі союзників серед радикальних прорадянських партій в Україні, таких як комуністи і частина Партії регіонів. На мою думку, такий союз довго не протримається, єдине, що їх об’єднує — це нелюбов до України", — вважає В’ятрович.
Нагадаємо, депутати Сейму (нижня палата польського парламенту) у своїй резолюції до 70-річчя Волинської трагедії назвали польсько-український етнічний конфлікт 1940-х років "етнічною чисткою з ознаками геноциду".
А у червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".
Після цього голова Сенату Боґдан Борусєвіч заявив, що українська сторона теж може звинуватити поляків у здійсненні геноциду над українцями.
Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.
Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існуютьрізні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х длязображення українців як різунів і паліїв.
Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.
Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".
Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"
