Київські вулиці перейменовуватимуть тільки зі згоди родичів

Київська міськдержадміністрація розробила новий порядок перейменувань вулиць та інших міських об'єктів.

Про це повідомляє "Комерсант-Україна".

Тепер назвати вулицю на честь відомої особистості можна буде тільки після її смерті і з письмової згоди її родичів.

До заявки необхідно додати економічний розрахунок вартості такого перейменування.

Затверджуватиме нову назву не Київрада, як раніше, а громада на громадських слуханнях.

Раніше кожен міг звернутися до депутатів Київради і запропонувати будь-яку назву для вулиці, далі їх розглядала спеціальна депутатська комісія і затверджувала Київрада.

Окрім цього, є ряд спеціальних вимог до найменувань певних об'єктів.

Зокрема, при назві вулиць, проїздів, набережних необхідно враховувати ландшафт місцевості, їхні індивідуальні характеристики, які "органічно вплітаються в існуючу топоніміку столиці".

Так, станції метро не можна називати на честь видатних мешканців Києва, країни чи світу - за винятком випадків збігу з назвами наземних об'єктів.

Член постійної комісії Київради з питань місцевого самоврядування, регіональних, міжнародних зв'язків та інформаційної політики Віктор Гринюк повідомив, що найбільшою проблемою залишаються вулиці з дублюючими назвами.

Наприклад, у столиці є п'ять вулиць Шевченка, Островського і Горького - по чотири, Гоголя - три, по дві - Толстого, Лермонтова, Лесі Українки, Франка.

Дивіться також інші матеріали за темою "Топоніміка"

УП.Київ

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.