В інтернет викладено списки розстріляних НКВД у тюрмах 1941 року

В Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua викладено списки людей, убитих енкаведистами під час масових розстрілів в’язнів у червні-липні 1941 року.

Це електронні копії документів з архіву Управління СБУ у Львівській області, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Заходи з масового знищення в'язнів були санкціоновані наказами наркома державної безпеки Меркулова та начальника тюремного управління НКВС УРСР, капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 року.

У першому йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в ІТЛ (від рос. исправительно-трудовые лагеря), і тих, кого необхідно розстріляти, — це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ (Народный комиссариат государственной безопасности).

У другому документі йшлося про депортацію 5000 в’язнів із Львівської області, проте евакуювали лише 1822 людей, 3602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.

"Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю, - зазначає науковий співробітник меморіального музею "Тюрма на Лонцького" Ігор Дерев’яний. - Коли наближався фронт, а плани не було виконано — розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї".

За словами історика, в останні перед окупацією дні працівники НКВД кидали до камер гранати. Або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, і в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї. Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи. 

Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки — ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24—28 червня.

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня — початку липня 1941 року радянська влада знищила близько 24 тисяч політичних в’язнів.

Більшість розстріляних були українці, а також поляки, євреї, росіяни та особи інших національностей. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто контрреволюційну діяльність.

Документи можна переглянути за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 10 305 документів.

Трилогія про розстріли в'язнів радянських тюрем улітку 1941-го:

Частина 1: Розстріли у Львівській тюрмі. Як це було. ФОТО

Частина 2: Трагедія Саліни. НКВД зробило соляну шахту братською могилою

Частина 3. Знищення в'язнів НКВД у Луцькій тюрмі

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.