В інтернет викладено списки розстріляних НКВД у тюрмах 1941 року

В Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua викладено списки людей, убитих енкаведистами під час масових розстрілів в’язнів у червні-липні 1941 року.

Це електронні копії документів з архіву Управління СБУ у Львівській області, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Заходи з масового знищення в'язнів були санкціоновані наказами наркома державної безпеки Меркулова та начальника тюремного управління НКВС УРСР, капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 року.

У першому йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в ІТЛ (від рос. исправительно-трудовые лагеря), і тих, кого необхідно розстріляти, — це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ (Народный комиссариат государственной безопасности).

У другому документі йшлося про депортацію 5000 в’язнів із Львівської області, проте евакуювали лише 1822 людей, 3602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.

"Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю, - зазначає науковий співробітник меморіального музею "Тюрма на Лонцького" Ігор Дерев’яний. - Коли наближався фронт, а плани не було виконано — розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї".

За словами історика, в останні перед окупацією дні працівники НКВД кидали до камер гранати. Або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, і в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї. Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи. 

Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки — ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24—28 червня.

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня — початку липня 1941 року радянська влада знищила близько 24 тисяч політичних в’язнів.

Більшість розстріляних були українці, а також поляки, євреї, росіяни та особи інших національностей. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто контрреволюційну діяльність.

Документи можна переглянути за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 10 305 документів.

Трилогія про розстріли в'язнів радянських тюрем улітку 1941-го:

Частина 1: Розстріли у Львівській тюрмі. Як це було. ФОТО

Частина 2: Трагедія Саліни. НКВД зробило соляну шахту братською могилою

Частина 3. Знищення в'язнів НКВД у Луцькій тюрмі

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.