Російська Вікіпедія замахнулася на Донбас і Харківщину

Російськомовна Вікіпедія розпочала конкурс з написання статей про Південь Росії й три східні області України.

Про це йдеться на сторінці Вікіпедії, присвяченій конкурсу під назвою "Галерея Слави півдня Росії й сходу України", повідомляє УП.

Статті й зображення повинні бути присвячені історії, географії, природі, культурі й знаменитим мешканцям Південного федерального округу й Північнокавказького федерального округу Росії,  а також Харківській, Донецькій й Луганській областям України.

Загальний призовий фонд — 250 000 рублів, розподілений за сімома номінаціями.

Взяти участь у Конкурсі може будь-хто.

Конкурс проводиться з 3 червня 2013 року по 15 жовтня 2013 року.

Як розповів виконавчий директор Вікімедіа РУ Станіслав Козловський, це буде першим конкурсом російськомовної Вікіпедії, за перемогу в якому можна буде одержати грошові призи. Фінанси на конкурс, за його словами, надали спонсори.

Вікіпедія - електронна енциклопедія, заснована в 2001 році Джиммі Bейлсом і Ларрі Сенгером. Власником сайту виступає "Фонд Вікімедіа", що має 19 регіональних представництв.

Основною особливістю енциклопедії є те, що створювати і редагувати статті може, в принципі, кожен користувач інтернету. Вікіпедія створюється багатьма добровольцями з усього світу на 282 світових мовах. Вона містить понад 20 мільйонів статей.

Українська Вікіпедія за числом статей (більше 400 тисяч) перебуває на 14-місці в світі, а за щомісячною відвідуваністю у 2012 році займала від 26-го (у червні і серпні) до 20-го (у квітні) місця серед 285 Вікіпедій різними мовами світу.

У листопаді 2012 року повідомлялося, що українська Вікіпедія стала першою за темпами зросту популярності. Перед тим Україна стала четвертою за кількістю сфотографованих об'єктів у рамках конкурсу "Вікі любить пам'ятки".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.